Домашні радощі «Трайбеки»
Восьмий кінофестиваль «Трайбека» завершився без сенсацій. Журі, в складі якого були такі знаменитості, як Ума Турман і Мег Райян, віддало перевагу фільмам режисерів, маловідомих широкій публіці, а також представникам кінематографів, котрі прийнято вважати екзотичними; таким зазвичай є вибір і на більшості європейських фестивалів, однак до того спонукали і конкурсні програми, складені відповідним чином. Основний конкурс мав назву «Оповідь» — в ньому змагалися повнометражні ігрові стрічки; окрім головного призу, тут також передбачені нагороди для дебютного фільму, для кращих актора, акторки і режисера-дебютанта. Для документалістів передбачений окремий конкурс, там також є відзнака для дебютантів. Не забуті короткометражки — тут так само дають приз окремо ігровикам і документалістам. Ще в двох категоріях дається взнаки специфіка місця проведення фестивалю: краща ігрова і краща документальна стрічка про Нью-Йорк.
Загалом, Нью-Йорку самою долею призначено бути осердям фестивального руху. Адже ряд кінематографічних асоціацій з містом Великого Яблука доволі стійкий: одразу згадуються Енді Воргол з його знаменитими й божевільними кіноекспериментами, а також базована тут студія «Мірамакс», що дала дорогу на екран Тарантіно і протягом 1990-х зібрала більше «Оскарів», аніж будь-яка, навіть найбагатша голівудська кінокомпанія у той же період.
Однак присутність фестивалю в місті помітна доволі слабко. Майданчиків для перегляду було достатньо (понад десяток кінотеатрів розкидані по всьому Манхеттену), фестивальні офіси зосереджені в районі Юніон-сквер — ця площа сама по собі є осердям інтелектуального життя: тут розташована Кіноакадемія, неподалік знаходиться Нью-Йоркський університет. Однак загалом гостро відчувається відсутність єдиного фестивального центру — такого, як Казино на острові Лідо у Венеції чи «Соні-центр» у Берліні. Географічна розпорошеність у місті, котре саме по собі є візуально приголомшливим, шкодить у першу чергу представницькій стороні. Адже саме пишними імпрезами можна було б прикрити недоліки у підборі фільмів. Підтримка дебютантів — це добре, але ж мають бути і відомі імена, і ефектна, насичена прем’єрами, позаконкурсна частина — а з цим якраз і не склалося — всі подібні стрічки (на кшталт оскароносних «Відбуттів» (Японія) або сенсації останньої Венеції «Вегаса» ірано-американця Аміра Надері) вже давно і неодноразово пройшли на різних фестивалях, і кіноманам були добре відомі.
Так чи інакше, а публіка все ж у Нью-Йорку вдячна. Зали заповнювалися регулярно і до краю. Ті ж таки глядачі й обрали першого переможця. Володарем призу глядацьких симпатій і премії 25000 доларів став «Місто-острів» Раймонда Де Фелітти — комедія про неспокійну сімейку, що живе на невеличкому острові поблизу нью-йоркського району Бронкс.
Журі ж відало перевагу драмі «Про Еллі» іранця Асгхара Фархаді. Як зазначило журі, «універсальність характерів і тем та захопливість цієї історії роблять «Про Еллі» фільмом, який руйнує бар’єри та поглиблює наше розуміння світу, який ми розділяємо».
Новим словом у режисурі визнали «Північ» норвежця Руна Денстада Лангло, котрий до того понад десять років працював у документалістиці. «Північ» — це приваблива для будь-якого глядача суміш мелодрами, комедії й роуд-муві про колись успішного лижника, що після травми перетворився на ізгоя, але, виявивши, що у нього є п’ятирічний син, вирушає на його пошуки на далеку — заполярну — Північ. Журі аргументувало свій вибір Denstad’s «довершеним баченням, сильною захопливістю сюжету і владною мовою кіна», що робить режисера «найпомітнішим серед потужного набору кандидатів».
Кращим актором визнали Сіарана Хіндса, що зіграв у фільмі «Затемнення» (режисер — Конор Мак Ферсон, Ірландія) вдівця, самотнього батька двох дітей Майкла, що намагається налагодити особисте життя, зустрівши ексцентричну письменницю Лєну, за котру, однак, йому доводиться змагатися з успішним письменником бестселерів Ніколасом. Журі констатувало, що гра Сіарана Хіндса поєднує «як силу, так і вразливість».
Кращою акторкою стала Зое Казан («Дівчина, що вибухає», режисер Бредлі Руст Грей, США): їй випало зіграти закохану і хвору на епілепсію студентку коледжу в спекотному літньому Нью-Йорку. Зое намагається приховати свою хворобу, прагне розібратися з почуттями до свого хлопця, ситуація поступово наближається до вибуху... Це дійсно складна і ефектна роль, що підтвердило і журі: «Кожний компонент цього блискуче стриманого виконання виказує силу її (акторки. — Авт.) обдарування, що вразило і зворушило це журі».
Першість серед документальних картин здобули «Швидкісні сни» (режисер — Маршал Каррі) про дітей, що захоплюються перегонами на картах. Водночас кращий дебютант-документаліст, за версію журі — Ян Олдс, що зняв «Посередник», по суті, фільм-постскриптум до трагічної історії життя і загибелі афганського хлопця Аджмала Наскшбанді, захопленого і страченого талібами.
Краща стрічка про Нью-Йорк цього року — «Тут і там» серба Дарко Лунгулова (переїхав до міста у 1991-му) — історія про фіктивний шлюб, еміграцію і непрості стосунки «першого» і «третього» світів. А ось за «унікальні нью-йоркські моменти» журі відзначило документальну стрічку ізраїльсько-американської режисерки Данаї Елон «Особливо приватно».
Загалом, після перебування на «Трайбеці» виникає відчуття, що цей фестиваль — то все ж таки «домашня втіха» для нью-йоркців і нічого більше. А втім фестиваль — ще вельми молодий, до того ж нещодавно тут змінилося керівництво. Так що, не виключено, що доволі скоро «Трайбека» таки доросте до рівня міста, в якому проходить.
