Дорогі українці

Чи замислювався хтось, чому в українській мові сьогодні так широко вживається слово «дорогі» замість питомого «любі»? Навіть найвищі посадовці у святкових промовах кажуть «дорогі». А все тому, що бути українцем в Україні сьогодні дійсно дорого. Однозначно дорожче, ніж росіянином. На такий висновок нас наштовхнула захоплива інтрига, що розгорнулася навколо закону «Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні». Коротко нагадаємо читачам зміст попередніх серій.

Серія перша. 28 листопада Верховна Рада з рекордним результатом — 406 голосів — підтримала проект закону, який передбачав звільнення друкарських робіт, матеріалів та обладнання від усіх податків, якщо вони призначені для видання книжок.

Одразу після цього ми разом із видавництвом «Кальварія» зібрали прес- конференцію, на якій заявили, а точніше, заволали, що цей закон призведе до загибелі українських книжок, оскільки має на меті перетягнути в Україну друк книжок для Росії. Саме російські книжки матимуть пільги завдяки тому, що друкуються великими накладами і можуть завозити папір без мита. Українська книжка в результаті прийняття закону навіть подорожчає, в той час коли російська дійсно подешевшає і не в останню чергу за рахунок «лівих» накладів, що будуть гуляти нашим ринком.

Серія друга. Президент наклав вето на згаданий закон і запропонував перенести його на наступний рік. Перенесли. Далі буде...

Користуючись антрактом, можемо поміркувати.

Яка пропорція українських та російських книжок на наших прилавках? Відкриємо таємницю — цього не знає ніхто. Ані Книжкова палата, ані Держкомстат. Не знають, бо у нас якось не заведено поділяти книжки за мовним принципом — тільки спробуй, тебе одразу звинуватять у сегрегації або, ще гірше, у дискримінації. А цього «ніззя». В результаті спираємося тільки на емпіричні оцінки фахівців. І найоптимістичніша з них — 5% по усіх жанрах, крім хіба підручників. Тобто на кожні 20 книжок російською припадає тільки одна українською (захисники українства у ВР наводять пропорцію 56:1 — «День»), і це в країні, де 67,5% вважають українську за рідну. Про її державний статус навіть згадувати смішно, але дані перепису річ уперта. Як назвати таке становище? Ми шукали у всіх словниках і іншого слова, як «окупація» знайти не змогли. Може, спробуєте?

Робиться все це не танками, не гумовими кийками й не тюрмами. А навпаки — суцільною економічною рівністю і, пробачте на слові, братерством. Як так, спитаєте ви? А дуже просто. Спробуйте уявити, що ви продюсер і знімаєте серіал, умовно кажучи, про буржуя. Якою мовою говоритимуть ваші герої — українською чи російською? Існує третій варіант: кожен своєю, як на вулицях. Так колись зняли «Захара Беркута» на кіностудії Довженка — там татари говорять татарською. Вибирайте! Якщо ви нормальний продюсер, який оперує економічними категоріями, ваші герої говоритимуть тільки російською! З однієї простої причини — тільки в такому випадку фільм можна буде продати на російському ринку, а заразом і на ринку усього СНД. Наївне питання, чи не зробити два варіанти — український та російський, викликає сміх. Навіщо? Це зайві гроші, а на нашому телебаченні і російська мова проходить. Це не кримськотатарська і не гагаузька. Така ж історія і з передачами — там де є найменший шанс продати бодай до Туркменії. В результаті у нас і бокс, і серіали, і шоу виробляють російською. Так дешевше. А українською — дорожче.

Тепер книжки. Як ви гадаєте, що дешевше — забезпечити книжками 300 мільйонів (усе СНД) а чи 30 мільйонів (ті самі, що в перепису зізналися в українській мові)? Ви здивуєтеся, але 300 мільйонів дешевше. Тому що для них книжок треба більше, а значить кожна книжка буде менше коштувати. Механізм простий: наприклад, ви видавець і хочете заплатити автору 1000 гривень за його безсмертний твір. Якщо ви видаєте книжку накладом 1000 примірників, на кожен примірник припаде 1 гривня. А якщо 10000 — всього 10 копійок. Така ж ситуація з художником, редактором тощо. Звідси й ціна книжки. До того ж, у друкарні є базовий закон — чим більше друкуєш, тим дешевший кожен примірник. В результаті книжка, що розрахована на весь СНД (природно, російською мовою), буде коштувати вдвічі менше, нiж та, що розрахована на Україну і видана українською мовою. Не вірите — відвідайте книгарню й перевірте. От і виходить, що українець повинен доплатити за право читати державною мовою.

Якщо зайти з іншого інформаційного боку, ситуація ще цікавіша. Спробуємо організувати газету. В газеті головне — новини. Якою мовою працюють провідні інформагентства світу? Англійською, німецькою, французькою, тобто європейськими мовами, і багато хто — російською. А українською? Навіть у нас в державі не всі. Тобто, щоб подати читачеві свіжу інформацію, ми повинні будемо перекласти її з російської, відтак витратити додаткові гроші. Добре колишнім радянським, а тепер російським газетам — вони користуються мережею власних кореспондентів по всьому світові і можуть їх утримувати, бо виходять велетенськими накладами — на весь СНД. А нам що робити? Засилати людей до Іраку? Так ніяких грошей не вистачить. От і виходить, що в найкращому становищі ті, хто працює російською мовою на весь російськомовний ринок. У них більші наклади, більше інформації, більша мережа. До того ж, вони з рекламодавця візьмуть більше грошей, бо у них більше читачів. Так що ми з вами ринок програємо, тому що виходимо українською мовою, а значить економічно слабші.

А музика? Зрозуміло, що «ВВ» та «Океан Ельзи» пробилися. Але це виняток, бо решта — це усі знають — сплять і бачать московські сцени. А багато хто вже там закріпився. І співають російською, бо так легше. Вони б співали англійською, але туди поки що дороги немає. Крім того, на багатьох українських радіостанціях пісні українською мовою принципово не беруть. Навіть «ВВ». Це факт.

Давайте поставимо п’єсу в театрі. Якою мовою? Не смішіть — вам же їздити на фестивалі. А відео українською мовою — ви колись бачили такий артефакт? Український дубляж коштує грошей. Це невигідно.

От і виходить, що ті, хто пишуть, співають або говорять українською завжди у гіршій економічній позиції, ніж російськомовні колеги. Читачеві та глядачеві доводиться доплачувати за українське, а якщо немає грошей — переходити на споживання російською, користуючись її «общепонятністю».

Українцем бути дорого. Українцем бути економічно невигідно. І ця несправедливість закладена у нашу кількість. Нас багато, але все-таки вдесятеро менше, ніж споживачів російської культури. І всі ми розуміємо російську, і кордони наші повністю відкриті для Росії, і ніхто не захищає наш інформаційний простір, бо й без того дипломати незадоволені утисками росіян. Десь вони їх бачили (утиски). А посла України в Україні немає, і ніхто не висловить протест у зв’язку з економічними утисками українців та української мови в Україні. Не вигаданими — реальними.

Дорогі наші українці! Поступово ми ставатимемо все дорожчими й дорожчими аж поки із нації перетворимося на фан-клуб. І це економіка, а економіка сьогодні сильніша за військо й навіть за політику. З нею посперечатися може тільки закон. І не той, який дасть чергові пільги росіянам, а той, що поставить українську культуру У РІВНІ ЕКОНОМІЧНІ УМОВИ з російською. Французи вже відчули, що стають дорожчими за американців, і, як можуть, захищаються. Решта європейців на порозі такого розуміння. У нас із вами теж нема іншої перспективи. Нам колись доведеться таки обороняти нашу рідну — на той момент — російську від англійської. А згодом і рідну англійську. Від китайської.