Довіритися музиці

Філармонічний цикл «Музична культура Європи», звернувшись із першого ж концерту до вічних цінностей, створив потужне поле притяжіння. Публіка оцінила прагнення автора циклу Юрія Сульдіна й ведучої Лесі Олійник нагадати, що поряд із нами існує божественна краса й одне з її втілень — класична музика. У залі був аншлаг, як і на попередніх вечорах, коли струнний квартет Post Scriptum виконував музику Фінляндії, Чехії та композиторів-романтиків. Четвертий концерт циклу «Музична культура Європи» пройшов за підтримки Посольства РФ в Україні.

— Сильвестров — легендарний композитор, який належить до видатних авангардистів ХХ століття. Не буде перебільшенням сказати, що про українську музику дізналися в світі багато в чому завдяки Сильвестрову — починаючи з 60-х років, коли його твори звучали на найбільших міжнародних фестивалях сучасної музики, коли його музику прекрасно знали за кордоном, а у нас майже не виконували, — сказала «Дню» музикознавець Леся ОЛІЙНИК. — Сьогодні твори Валентина Сильвестрова звучать в концертах і записах на його Батьківщині. Цікаво, що знайомі, які зовсім нещодавно побували в Канаді та Німеччині, розповідають: там, до залів, де виконувалася музика Сильвестрова, було неможливо потрапити, люди стояли і слухали її на вулиці.

Творчість цього композитора має глибоке слов’янське коріння, втілюючи знакові властивості української музичної культури — співучість і проникливу ліричність. Сильвестров зростав в атмосфері цієї культури. Напевно, тому Валентин Васильович говорить, що може працювати лише в Києві, у своїй квартирі на Лівому березі Дніпра. Про авангардний період композитор згадує, як про минулий етап своєї творчості. Звичайно, він міг би написати твори в будь-якій сучасній техніці, тому що йому доступно все! Головне для нього — пошук мелодії, що втілює красу та гармонію, яку йому диктує, за його ж словами, поетичний текст. Музика для композитора — «ледь вловима краса», мить, яку він намагається зберегти і записати нотними знаками. Альфред Шнітке, з яким Валентин Васильович підтримував тісні зв’язки, назвав музику Сильвестрова «космічною простотою».

Програму першого відділу склали камерні твори різних періодів творчості. Так, Post Scriptum виконав Другий струнний квартет (1988 р.), який украй рідко можна сьогодні почути, а шкода, адже в ньому закодовано унікальний голос часу. Він звучав неповторно, піднесено і пристрасно в інтерпретації Соні Сульдіної (перша скрипка), Віктора Іванова (друга скрипка), Ореста Криси (альт) і Дмитра Глущенка (віолончель).

Виконання Англійських серенад для фортепіано Олегом Безбородько — незвичайно світле — відобразило суть цих дивних за красою п’єс: рицарське шляхетство і аристократизм у поєднанні з вишуканою і дуже природною простотою. Так в музиці просвічують риси особистості її творця.

Соня Сульдіна — скрипаль сонячного таланту — озвучила Дві серенади для скрипки соло, підкоривши слухачів тендітним, зворушливо самотнім голосом «цариці музики». Фантастична тиша виникла в залі, тому що на сцені відбувалося диво. Після концерту Валентин Сильвестров зазначив, що таке виконання його творів для скрипки соло — велика рідкість.

А потім Соня Сульдіна і Олег Безбородько представили дует для скрипки і фортепіано «25.Х.1893. пам’яті П.І.Ч.» (пам’яті Чайковського). Чистота кожного звуку відроджувала далеку добу і це була музика для роздумів і для мріянь...

Вокально-поетичний цикл, що прозвучав в другому відділі, сам композитор назвав «Пісні Sotto Voce», що означає «напівголоса». Звичайно, якщо музика — це «спів світу про самого себе» (слова Сильвестрова), такий світ не стане повідомляти про себе на повний голос. Створюючи пісні на вірші Пушкіна і Ахматової, Балтрушайтіса і Басьо, Пауля Целана і Станіслава Тельнюка, композитор звертається до нас словами Блока: «О, сколько музыки у Бога, какие звуки на земле!». Хрестоматійні вірші-шедеври звучать без пафосу, вони неначе зараз написані. І не хочеться відділяти музику від поезії, і вирішувати, що важливіше — музика чи текст, який сам підказує композиторові мелодію. Напевно, можна говорити про виникнення нового стилю — «Сильвестровських», тобто «срібних пісень» (визначення Лесі Олійник). Ця «проспівана поезія» виткана з м’яких барв, ніжних напівтонів і відтінків суму, без якого, на думку композитора, немає музики. Напрочуд точно відповідає музиці Сильвестрова пушкінський образ «Печаль моя светла».

Озвучили цю поетичну матерію Інна Галатенко (сопрано) і Дмитро Таванець (фортепіано). Слухаючи Інну Галатенко, згадуєш про те, що людський голос — найдосконаліший музичний інструмент. Композитор хотів, щоб саме вона співала цю програму, і багато творів написав спеціально для неї. Так і склалося — співачка приїхала з Китаю, де вона зараз працює, напередодні концерту. А Дмитро Таванець вів фортепіанну партію, як інструментальний голос, який звучав у дуеті з м’яким сопрано співачки.

Взагалі, всі музиканти — однодумці композитора, вони відчувають його музику, і він їм довіряє. А квартет Post Scriptum Сильвестров назвав «посланцем з далеких часів духовності і краси».

Програма завершилася, почалися овації. І тоді Валентин Сильвестров по-юнацьки злетів на сцену й виконав три свої п’єси для фортепіано, і це стало сюрпризом для слухачів.