Дві помилки...

29 листопада запам’ятається киянам не тільки сніговими заметами і колапсом паралізувавши дороги, а й представленим громаді  новим виглядом фасаду «Театру на Подолі», реконструкція будівлі знаходиться на завершальному етапі, і саме це стало предметом скандалу. Негативна реакція пов’язана з тим, що після реконструкції театр не вписується у загальну картину, а сучасна чорна будівля сильно виділяється на тлі старовинних будиночків Андріївського узвозу. Цей креативний проект Театру на Подолі, який запропонував харківський архітектор Олег Дроздов (меценатом, який дав гроші на будівництво, є корпорація «Рошен», виділивши на це понад 165 мільйонів гривень),  не був обговорений із громадою столиці і саме це спровокувало багато негативної реакції. Вже кілька днів у соцмережах  кияни  «ламають списи» у бурхливій дискусії: хтось — за, але переважна більшість у facebook — проти «Залізної маски Мельпомени» (див. «День», №218). Те, що люди нервово реагують на побачений новий театральний фасад можна зрозуміти бо ця технічна будівля нині, як «більмо», яке не прикрашає пагорби  старовинного куточку міста. А ще наше суспільство не довіряє владі, шукаючи підступ у всьому, і складається враження, що кожен киянин вважає себе фахівцем із архітектури. Після резонансу проект Театру на Подолі виклали у відкритий доступ на сайті його автора, архітектора Олега Дроздова. В описі до проекту зазначено, що частина будівлі облицьована фальцевим металом. «Новий фасад із старої, повторно використовуваної цегли повертає втрачену парцеляцію та обсяг в масштабі вулиці. Всі великі технічні елементи, притаманні театру, поміщені в засунутий вглиб обсяг, облицьований фальцевим металом. Будівля розчиняється в зелені пагорба, біля підніжжя якого воно перебуває», — йдеться в описі. «Прокинулися» й  у КМДА — терміново збираються провести громадські слухання, вислухати думку спеціалістів і повторно поставити питання реконструкції театральної будівлі на Андріївському узвозі на  позачерговому засіданні міськради.

«День» поросив прокоментувати ситуацію автора проекту, корінних киян і професіоналів-архітекторів.

«ЗА»

Олег ДРОЗДОВ, керівник архітектурного бюро «Дроздов та партнери»:

— Мабуть, це все складається з цілої низки проблем. Напевно, з нашого боку і з боку замовників — це малоінформативна підготовка громадськості. Це абсолютно точно. Це, напевно, серйозна помилка.

Другий момент — є сили, які модерували пов’язаний із цим скандал. Технологічно це зробили правильно, треба відзначити їх умілість. Маніпуляція відбулася.

Третє — на мій погляд, все наше суспільство знаходиться в складному психологічному стані. Це був важливий момент, щоб «потикати когось палицями». Це психологічно обумовлено.

Четвертий момент — загальне уявлення про прекрасне, яке, на мою думку, дуже далеке від сучасного розуміння речей.

П’яте. Мені здається, що є невеликі сумніви щодо місця, на якому це все відбувається. Але це факт, що вже відбувся. Мільйони грошей київських платників податків покладено в це місце. І іншого місця ніхто ніколи не надасть, воно є. І цей театр був недобудований. Ми прийняли рішення, що саме соціально активна позиція — взяти і зробити його. Це важливо, він потрібен місту, і напевно, в цьому місці, якщо там вже стільки сил на це пішло. Їх треба акумулювати, перевести в життя.

Останнє: в цій дискусії взагалі не звучало, що це не просто якийсь приватний театр, а це міський театр, частина міської культури і взагалі міської інфраструктури. На величезне місто, в якому культурна інфраструктура залишилася все ще кількісно фактично від царя Гороха, і нічого нового не відбувається. Це теж якийсь суспільний договір, який залежить від забудованості. Можливо, можна було б знайти ще 10 прекрасних місць у центрі міста, але вони всі зайняті комерційними будівлями.

І напевно, ще ця ситуація пов’язана з тим, що можна констатувати: архітектура як дисципліна і професія архітектора, міський спосіб життя і так далі — поза полем постійної дискусії в наших ЗМІ. Цей рівень свідомості дуже низький. Але ж нічого не буває саме по собі — повинен бути чийсь постійний інтерес і постійна робота. Наприклад, діти на заході буквально кожні два тижні ходять у музеї мистецтва якогось академічного, в музеї сучасного мистецтва і так далі. Вбирається певна культура, образи. А в газетах виходять колонки про кожну нову споруду або про новий спектакль, і все це невід’ємна частина їхнього життя. На жаль, цей скандал теж про це.

Те, що ми спробуємо зі свого боку зробити, — це продовжити дискусію. По-перше, потрібно розібратися, що не так і чому.

Віктор ЗОТОВ, урбаніст, архітектор, власник архітектурного бюро Зотов і Ко:

— Появу театру на Подолі сприймаю дуже позитивно.

По-перше, у нас з’явився театр. Це вперше на моїй пам’яті за останні 25 років в Києві будують не торговий центр, чи комерційну нерухомість типу офісів, чи житла.

По-друге, нова будівля з’явилась на Андріївському узвозі — у старій частині Києва.

По-третє, замовила і побудувала її команда Президента, представника системи, яка для мене є ворожа, але в цьому випадку вони роблять дуже правильний сигнал.

І по-четверте, естетика. Це — перший приклад нового будівництва в історичній частині столиці — після голландського та німецького посольств, які справедливо моїми іноземними колегами вважаються єдиними прикладами якісної архітектури в Києві за останні десятиліття.

Весь цивілізований світ розуміє, що в архітектурі неприпустимий фейк — підроблення під старе. Тільки наше посттоталітарне хворе суспільство це робить. Я кажу про архітекторів у Росії, трохи в Казахстані і у нас.

Театр на Андріївському — це європейська будівля. При тому, що вона сучасна, у ній є повага до середовища. Там витриманий масштаб. Частина зі світлої цегли на головному фасаді підтримує ритм старої вулиці, на відміну від тих декорованих новобудов поруч, і в тому числі попереднього варіанту цієї споруди, яку ми зараз обговорюємо. Мені сумно дивитись на ці «палаци» в «пшонкоко-стайл», на всю цю надмірну декорованість — я не вірю жодній деталі в них... Навпаки, все це «копіювання» — це ознаки  занепаду.

І нарешті, в будівлі театру на Андріївсьому дуже багато цінностей. Перша — повага до людей різних фізичних можливостей — немає сходів. Друга — повага до свого часу: будівля говорить з нами сучасною мовою. Третя — повага до контексту — бо навіть ота страшна чорна сценічна коробка згори насправді вкрита металом, який містить мідь, а це означає, що вона дуже швидко почне зеленіти — не рафіновано, а природно — і «зникне» на тлі подільських схилів... 

А буря дискусій, яку ми спостерігаємо довкола цього, — це ознаки становлення в нас громадянського суспільства. І я радий від того теж. 

«ПРОТИ»

Святослав ПАВЛЮК, Несторівська група / Nestor Group:

«Більшість парижан свого часу різко виступали проти будівництва Ейфелевої вежі, а тепер без неї Париж — не  Париж. Скляну піраміду біля Лувра я не можу зрозуміти і дотепер. Питання художнього смаку — річ дуже тонка, завжди будуть ті, кому щось подобається, і ті, кому те саме — не подобається, при тому обидві сторони мають право на свою точку зору.

У мене тут питання не стільки до архітектурного проекту, скільки до міської ради Києва, до громади, себто. Яким є принцип забудови історичної частини? Оцінка проекту театру — це не про архітектуру, це питання довіри до інституцій і механізмів, за якими формувалося рішення.

Ми консервуємо все як є ?

Ми відтворюємо все, що руйнується, до стану умовно 1910 року?

Ми замінюємо те, що зруйновано, сучасним в одному стилі?

Власник ділянки має право будувати, що заманеться?

Ми просто закриваємо очі на руйнування старих будинків, щоб на їх місці збудувати новий, здоровий і прегарний ТЦ?

Кожен із цих варіантів має право на життя.

Тільки після того, як громада прийме і, головне, усвідомить своє рішення, можна мати якісь умовно об’єктивні критерії і вимагати нагородити/втопити/переобрати/задушити архітектора, мера та всіх причетних. За ними ж оцінювати архітектурні проекти. Це може бути довго, але якщо процес не почати, то він і не закінчиться. А поки що, за відсутності комплексного бачення, ми будемо чубитися, бо ситуація на Андріївському досить типова, на Подолі таких десяток. Спочатку загальноприйнятий критерій, потім оцінка».

Анатолій МАТВIЙЧУК, народний артист України:

— Схоже, що ми тепер усі поголовно станемо фахівцями  в архітектурі. Таку можливість надали нам творці нового Театру на Подолі на чолі з архітектором Олегом Дроздовим. Про цей «убогий шедевр кубізму» говорить сьогодні увесь Київ, а завтра говоритиме весь світ. І проблема навіть не в самому проекті, а в цілій низці обставин, які роблять такі архітектурні ляпи в нашій столиці неприпустимими.

При всій своїй нефаховості в архітектурі, я розумію, що митець має право на самовираження. Ле Корбюзьє зі своїми примітивними коробками має таке ж право на існування, як і геніальний Антоніо Гауді, на шедеври якого до Барселони їздили дивитися люди з усього світу, і я в їх числі.

Але, при всьому тому, межі свободи самовираження архітектора мають закінчуватись там, де починаються суспільні інтереси київської громади, пересічних киян і гостей міста. Багато хто з них чув про Андріївський узвіз як останній острівець старого Києва, що зберіг архітектурну атмосферу минулого. І ось, нате вам, серед цього природнього ансамблю певної епохи, з’являється щось моторошне і похмуре, недолуге і примітивне...

Я зовсім не проти експериментів. Іноді вони про щось говорять, як оцей Музей сучасного мистецтва в Торонто, який, ніби великий магічний кристал, виріс серед традиційних будов канадської вулиці.

Але будова Театру на Подолі говорить про щось інше...