Дива трапляються...

П’єсу Михайла Старицького за повістю Миколи  Гоголя «Ніч перед Різдвом» зі збірки «Вечори на хуторі біля Диканьки» поставив Федір Стригун. Переказувати сюжет немає жодної потреби, адже цю історію знають усі ще з дитинства. Тому говоритимемо про саму виставу, її концепцію та реалізацію на заньківчанській сцені.

З перших хвилин перед нами постає вінець українських традицій-коляд Різдвяного циклу, який є об’єднуючою ниткою подій вистави. Колядники не тільки створюють атмосферу свята, а й є невід’ємною частиною усього дійства. Це цікавий хід, адже історія кохання Вакули та Оксани ніби проривається крізь вир Різдва. Ми бачимо, що незважаючи ні на що, людська природа, почуття та емоції не зупиняються, а розвиваються та живуть! Творячи безглузді вчинки та виконуючи незвичні забаганки закохані випробовують долю настільки, що стирається межа реального світу з іншим, надприроднім.

Саме у цей момент з’являються сили, які межують з раціональністю та тверезим глуздом. Режисери вистави дозволяють надприродному не тільки бути присутніми у історії, але й впливати на події. Згідно із задумом, чорт з персонажа допоміжного перетворюється на повноцінного героя антагоніста, який, керуючи силами природи та творячи чудасії, випробовує людську натуру. Солоха — відьма, втілення природи земної жінки-жриці, основною силою якої є володіння чоловіками. Пацюк, що став козаком-характерником, який не просто відає знаннями таємними, а й усіляко намагається відродити доблесть та потугу Запорізького козацтва тощо. Цариця       — сон, від якого завжди можна прокинутись.

Наступні покази відбудуться 17 і 19 січня.