Джазовий концерт, на якому не було джазу
16 грудня в Колонному залі київської філармонії, що трапляється нечасто, відбувся великий джазовий концерт. Зал був повний. Відкрив концерт дует батька й сина В'ячеслава й Тимура Полянських із ритм-секцією.
Два чудових піаністи з відмінною технікою, почуттям ритму й академічним піанізмом. Але хто вам сказав, що це джаз? Така собі салонна, гладко причесана музика з легким елементом невитіюватої імпровізації. Один із «фірмових» прийомів, це коли батько грає пасаж дикої швидкості в три октави зверху вниз, а син такий же знизу вверх. Вони, безумовно, заслуговують на широку увагу, але навіщо це називати джазом? Втім, Тимур В'ячеславович, залишившись на сцені з басистом і барабанщиком, виявився більш просунутим, ніж батько, несподівано виконавши блюз Blue Monk у прифанкованій обробці. Вони ж, до речі, закривали концерт у ролі акомпаніаторів співачки Наталії Гури. Співачка, безумовно, зі своїм обличчям, хоч і оперетковою манерою. Все закінчилося скоріш панково-наждачною версією стандарту Summertime в їхньому чудному виконанні.
«Ер. Джей. Оркестра» виконали одну композицію. Знову ж, чудова київська група ніколи не декларувала, що виконує «джаз». Це просто красива стильна музика. Після них була Лілія Гревцова з квінтетом Юрія Шепети. Заспівала вона чудово, до речі, дуже романтично, а квінтет міг би зіграти й краще. А передостаннім поставили музиканта світового рівня Енвера Ізмайлова в супроводі чудового саксофоніста Наркета Рамазанова й фантастичного перкусиста Рустема Барі. Старе добре тріо Ізмайлова зі старими добрими композиціями з альбому «Мінарет». Нічого нового, але приємно. Виступили скоріш хвацьки, ніж із почуттям. Зате в національних халатах, під зухвале для філармонічного залу улюлюкання й свист публіки з практично не змовкаючими оваціями.
Свято було затьмарене лише одним — якістю звуку в філармонії. Звукорежисери не змогли впоратися з горою хорошої апаратури й, здається, не намагалися. А коли музиканти на сцені не чують самі себе, повірте, це жахливо. Може, тому вигляд у них іноді був такий, неначе вони відбувають якусь повинність.
А взагалі джаз у філармонії — чудова штука. Якщо до питання підійти грамотно, кожний такий концерт буде величезною подією. Тож добрий початок — половина діла.
