Фестиваль Нового Німецького Кіно у світлі українських подій

За час двадцятого, ювілейного Фестивалю, який Гете-Інститут спільно з компанією «Артхаус Трафік» провів не лише у столиці, а й іще у кількох містах України, було показано шість картин. Оскільки столичні синефіли могли дивитися кращі німецькі картини у кінотеатрі «Київ» протягом семи днів, то одна із них демонструвалася двічі. Така честь випала вестерну Андреаса Прохазки «Темна долина», що став володарем Баварської кінопремії за кращу режисуру. До всього ж, ця робота  австрійського режисера номінована на здобуття «Оскара» за «кращий фільм на іноземній мові». Не знаю, чим мотивувалися у своїй особливій увазі до цієї картини організатори Фестивалю, бо касу зробили «Кохані сестри» Домініка Графа (мотивація у формуванні афіші нашими фестивальними командами частіше всього пов’язана із браком коштів на оплату авторських прав).

Віддаючи належну шану історичній мелодрамі про кохання Шіллера до двох сестер, особисто я, якби довелося визначати призера усієї афіші Фестивалю, проголосував би за «Темну долину». Прохазка зняв фільм, який мав би увійти в учбові програми кіноінститутів, як зразок того, що таке кіно як таке, а не лише як еталон вестерну. Бо фільм окрім того, що тримає увагу глядача завдяки уміло вибудуваній сюжетній інтризі і напруженій дії, це й примушує активно рефлектувати на тему злочину та кари. Зайве говорити, наскільки для нас ця тема, зважаючи на війну, що триває на сході України понад півроку і вже нараховує тисячі загиблих, нині є злободенною.

Для героя «Темної долини», який несподівано з’являється в невеличкому, повністю ізольованому взимку від зовнішніх зв’язків альпійському селі, питання про міру покарання не стоїть. Прикинувшись фотографом, який знімає сімейні портрети за допомогою «дзеркала, що запам’ятовує» – так характеризують вперше побачений фотоапарат місцеві жителі,– Грейдер (Сем Райлі) скоро змінює камеру на рушницю. Причина його жорсткої розправи із шістьма братами та їхнім батьком, що десятиліттями тримали у страхові своїх односельців, виявиться ближче до фіналу картини… Не позбавляючи зовсім інтриги тих, хто ще тільки збирається подивитися цей прекрасний фільм, зауважимо, що причина ця досить вагома. Не знаю як сприймає жорстокість милого з вигляду героя Сема Рейсі ліберальна західна публіка, але, що стосується нашого глядача, то нині не один я підтримав би цього ковбоя (Грейдер приїхав до Старого Світу з Америки) не лише морально, а практичними діями. Вендета ця, знята майстром, який  розуміє, що кіно – це, перша за все, зображення (кадр, гра світлотіні, колір, монтаж), який вміє вибудувати сюжетну інтригу, врешті решт приводить глядача до так і не засвоєної багатьма нашими співвітчизниками думки: свобода – це дар, який не кожен може прийняти. Звільнивши село від покидьків, невловимий месник покине його при першій можливості. Бо тому, хто переборовши страх смерті, здатний кинути виклик семи  закоренілим ґвалтівникам та вбивцям, нема що робити серед рабів… Саме боротьба любові зі страхом є темою побічного сюжету цього фільму, герой якого встановлює справедливість не лише по відношенню до минулого, а й дарує люблячій парі майбутнє. 

Щодо «Коханих сестер», які номіновані на «Оскар» від Німеччини, то цей фільм примушує пошкодувати про те, що наш кінематограф знаходиться у такому плачевному стані. Бо серед нашого письменства є багато гідних людей, доля яких могла б лягти в основу сповненої інтриги та глибокого змісту історії кохання. Дві сестри, які завдяки великій дружбі і любові одна до одної щиро намагалися поділити Шіллера, врешті стали чужими через ревність, яку не змогли перебороти…

Чим більше суспільні закони знаходяться у конфлікті з законами природи, тим більше ми будемо страждати. І наше сповнене страждань та болю життя в очікуванні ще жахливіших соціальних катаклізмів, які ми переживаємо майже рік, зайве тому підтвердження. Тож найбільш нагальним завданням для тих, хто нині збирається розбудовувати нову Україну, є пошук і розуміння тих законів природи, без узгодження з якими будь-який соціальний організм буде приречений на хвороби. Бо людина, скільки б вона у своїй гордині не силувалася підкорити природу, завжди буде виглядати нікчемною перед її силою та красою.