Філософія в будуарі

Фільм Сема Тейлора-Джонсона, знятий за однойменним еротичним бестселером британської письменниці ЕЛ.Джеймс, серед інших нищівних характеристик отримав і таку: «нудне м’яке порно». Воно б і не привернуло моєї уваги, якби не той факт, що за перші десять днів прокату це неподобство зібрало майже півмільярда зелених — сума ця більш ніж у десять разів перевищує бюджет картини. Тож професія критика зобов’язала розібратися у «відтінках» і цього сірого кіно, яке полонило маси.

Зрозуміло, що в нинішньому світі шанси на успіх має лише те, що вміло впарюється в наші голови через рекламу. Стратегія прокату «50 відтінків сірого» була прорахована досить точно — прем’єру призначили на середину лютого, коли святкують День закоханих. То ж і фільм про «непросту любов» був приречений на шалені касові збори. Цьому не завадив навіть факт його «зливу» в Інтернет, що — хоч я і проти будь-якого виду піратства, — у даному разі можна тільки привітати. Бо ті, хто мусить дивитися це кіно через суто фахову необхідність, мають змогу у домашніх умовах пропускати сповнені садизму еротичні сцени і, таким чином, зекономити кілька дорогоцінних хвилин життя.

Якщо ми вже згадали про статевий садизм, то окреслимо в загальних рисах колізію картини. Цнотлива студентка гуманітарного факультету Анастейша Стіл (Дакота Джонс) бере інтерв’ю у молодого мільярдера Крістіана Грея (Джеймі Доран). «Найбільш бажаний наречений» западає на дівчину і вже через кілька днів з’являється у господарському магазині, де та підробляє. І хоча Анастейша у першій же сцені запевняє подругу, що у неї «є голова на плечах», героїня й не має гадки, що успішний бізнесмен є збоченцем. Тим же, у кого на плечах півтори голови, відразу стає зрозумілим, що хлопець купує шнурок, стяжку, ізольовану стрічку для того, щоб зв’язувати руки своїм жертвам. Щоправда, Крістіан — «культурний» садист, він заключає з жінками письмовий договір, у якому є застереження на різні випадки. Звичайно, студентка, яка до всього ж, виявилася незайманою — що дуже здивувало плейбоя, — не у захваті від усього цього. Але симпатія, яка стрімко переростає у любов, примушує її погодитися на сексуальні експерименти. То ж від початку стає зрозуміло, що колізія і вся інтрига картини будуються на запитанні, хто і що переможе: Ана зі своїм коханням, чи Крістіан з нав’язливими ідеями домінування та розпалювання основного інстинкту. Тема, погодьтеся, гідна серйозного фільму. Вона бентежить уяву європейців як мінімум із часів Маркіза де Сада, який у своїй «Філософії у будуарі» зі знанням справи писав: «Ніщо так не заважає задоволенню, як кохання». Власне, це розуміє і Крістіан, який боїться романтичних стосунків через закладені ще в юності перверсії — у п’ятнадцять років йоли спокусила і шість років ним користувалася подруга матері. У фіналі, щоправда, дізнаємося, що мати несправжня, що він народжений проституткою-наркоманкою.

От така вона «постмаркізосадовська» доба західної цивілізації. Не любов, а гроші та насолоди, які за них можна купити, і є цінністю доби суцільних «пост». То ж і кіно це знімалося не для того, щоб заглибитися у проблему підміни кохання сексом, а заради хорошої каси. Мети досягнуто. Рубанули хороше «бабло», то ж тепер можна не лише задовольнити найвибагливіші потреби плоті усіх причетних до роботи над фільмом, а й зняти ще одну еротичну жуйку. Ніхто не сумнівається, що і її мільйони глядачів будуть жувати разом із попкорном. Бо ми ж саме для цього й ходимо в кіно. Для цього й живемо... Хіба не так? 

P.S. Через свою схильність шукати у житті потаємні знаки і розгадувати їх, я звернув увагу на те, що початок і кінець зйомок стрічки збігається з датами нашої Революції Гідності: 1 грудня 2013 року — 21 лютого 2014 року. То ж я побачив у них знак того, що маємо виборювати гідність не лише у протистоянні кремлівському політичному терору, а й у відстоюванні незалежності перед квазікультурним терором Заходу.