Гійом ДЕПАРДЬЄ: «Найкрасивіша роль — це мати дитину»

Гійом приїхав разом із режисером Лео Караксом, що зняв його в головній ролі в своєму останньому фільмі «Пола Ікс». Ця дуже дивна картина, що спровокувала гострі дискусії, має масу чітких вад і переваг; виконання Гійомом Депардьє головної ролі в ній — безсумнівно, належить до останніх. Граючи молодого письменника П'єра, який у любові до своєї новознайденої сестри Ізабель (Катерина Голубєва) намагається зрозуміти власне буття, Гійом всю шалену, катастрофічну лінію долі свого героя передає без натиску, з масою переконливих подробиць. Неврівноважений Пьєр у його виконанні чимось нагадує персонажів Достоєвського, що так само руйнували себе зсередини нерозв'язними питаннями. Проте, роль у «Полі Ікс» — одна з кращих (можливо, краща на сьогодні), але не єдина.

Вийшовши вперше на знімальний майданчик, коли йому було лише три роки, Гійом майже відразу відчув огиду до професії свого батька. Він пройшов типовий шлях заперечення, властивий дітям знаменитостей, — наркотики, негаразди із законом, скандали з пресою — загалом, весь необхідний набір самоствердження, після якого твоя улюблена справа все-таки наздоганяє тебе. На щастя для глядачів, нікуди не подівся від цієї справи й Гійом. 90-ті стали для нього часом акторських тріумфів. Покликання він відчув, виконавши закоханого скрипаля у «Всіх ранках світу» Алена Корно, а першим тріумфом стали «Підмайстри», що вийшли 1995 року режисера П'єра Сальвадорі. Ця робота принесла Гійомові премію «Цезар» — як найбільшій надії року.

Нині Депардьє-молодшому 28 років, кількість зіграних ним ролей обчислюється десятками, й у себе на Батьківщині він — один із найбільш задіяних акторів, а популярність його потроху починає перевершувати славу батька. До зоряної хвороби Гійом, слава Богу, поки що не схильний, і на фестивалі «Молодість» він охоче спілкувався з будь-ким, чим я й скористався.

— Чи відчуваєте ви себе нині модним актором?

— Ні. Мені недостатньо багато платять за це.

— А чим же тоді ще можна виміряти акторський успіх, окрім гонорарів?

— Напевно, тим, що тебе побачили. Франсуаза Бельто — це дитячий психоаналітик, відомий у нас, — так ось, вона добре сказала: «Краще бачити й дивитися, тоді коли інші дивляться й слухають». Тому що коли ти бачиш когось, ти його бачиш, а якщо ти дивишся на когось, ти просто на нього дивишся і не більше цього.

— Тобто вас ще не побачили як слід?

— Я не актор, я — ніщо, загалом. Я намагаюся бути, існувати. З тими засобами, які я знаю — а я знаю техніку кіно, я розумію музику, — я просто намагаюся бути. Я гадаю, що це цікаво. У тринадцятому сторіччі я став би блазнем.

— Чим ви готові займатися 24 години на добу?

— Музикою. Ось ви сьогодні вранці на кораблі, напевно, не дуже рано прокинулися, а я там дві з половиною години грав на роялі.

— А в якому стилі?

— Класика. Не вмію грати, але люблю слухати джаз. Насправді в музиці немає стилю, музика є хороша й погана.

— Але, все ж таки, ким би ви хотіли бути більш за все?

— Я загалом нікому не довіряю те, ким би хотів бути. Ким- небудь елегантним, вражаючим, духовним, ввічливим, який уміє любити. Хорошим батьком, хорошим сином, братом...

— На прес-конференції разом з Лео Караксом ви стверджували, що кохання — це трагічне почуття. Чи ви саме так вважаєте?

— Я дійсно так гадаю, але я сподіваюся, що це не так.

— Артистичне життя — досить напружене. У чому ви знаходите розрядку?

— В алкоголі, в жінках.

— А яким напоям віддаєте перевагу?

— Зараз я п'ю лише пиво... Але я подумав про ваше попереднє запитання. Ось відповідь на нього: піти рано вранці до зимового лісу й відчути запах лісу. Це хороший момент для розрядки. Без пива.

— Ще з приводу розрядки: чи близькі вам які-небудь духовні східні практики — буддизм, наприклад?

— Мені здається, що буддизм — це безглуздя, і мене це не цікавить. Ні! Немає ані господа, ані господаря.

— Тобто ви сам собі — і господар, і господь?

— Так, я можу сказати, що я господь і господар мого непросвітленого життя.

— На сцені, в кіно є типові ролі — воїн, коханець, блазень — яке з цих амплуа вам ближче?

— Зараз я вже не можу робити все, але раніше вмів. Те, що для мене завжди було найбільш важливим — це здатність щось робити. Я вважаю, що роль — будь-яка роль — це тільки частина якоїсь історії, і цього недостатньо. А найкрасивіша роль, яку можна зіграти — це мати дитину.

— Цю роль ви зараз виконуєте?

— Ні. Але мені б дуже хотілося.

— Які кінорежисери вам близькі, і кого б ви могли назвати своїм наставником у мистецтві?

— Це, скажімо так, не наставники. Це просто ті люди, які дають мені сили та емоції. Але окремо когось виділити не можна. Є люди, яких я поважаю, але немає людей, які для мене є якимись авторитетами.

— Якби у вас була можливість зняти фільм про кінець світу, яким би він був?

— Можна просто зараз сфотографувати все, що відбувається навколо.

— То ця ситуація вже є ?

— Так. Це катастрофа. Але — не сьогоднішнього дня. Кінець світу вже почався. Він почався вже тисячі років тому.