«Глодоський скарб» пішов у кіно

...Одного червневого дня 1961 року десятикласник Глодоської школи, що на Кіровоградщині, Володя Чухрій поспішав на консультацію з історії. Він ішов берегом Сухого Ташлика і раптом побачив у небі степового орла, який тримав у дзьобі ховрашка.   Хлопець нагнувся за грудкою, щоб кинути нею у птаха, і несподівано провалився під землю. І тут перед його очима засяяло золото. Це були ювелірні вироби з давніх століть.

Хлопець зібрав усе знайдене в землі і, склавши вдома у решето, заховав у погріб під діжку. А в школі розповів учителеві про свою знахідку. Той порадив написати листа до Кіровоградського історико-краєзнавчого музею. Володя листа написав, але у селі тим часом вже відбувалася майже детективна історія: мешканці перерили весь берег Сухого Ташлика у пошуках золота, а хату Чухріїв відвідав дільничний міліціонер капітан Солодєєв, якому батько Володимира, звичайно ж, віддав знайдене сином: тому ж видніше, що з такими знахідками робити...  

І  коли до села приїхали археологи, то скарбу вже не було. Довелося звертатися навіть до КДБ. І коли приїхали до дільничного, той лише руками розвів: мовляв, думав, що то бляшки, кинув у дворі, а діти їх і розтягли. 

Шукали золото за допомогою металошукача, але ніде й сліду не було. Допоміг випадок: коли солдат з міношукачем присів  перепочити під хатою, де жив капітан Солодєєв, пролунав «писк».  Піднятий догори апарат вказав на криївку — з-під даху витягли загорнутий у холошу старих ватяних штанів той самий «Глодоський скарб». Згодом капітан Солодєєв відбуде свої п’ять років у віддалених місцях...

Нині цей скарб зберігається у Музеї історичних коштовностей України на території Києво-Печерської лаври. Згідно з описом фахівців, він налічує понад двісті предметів, серед яких  майже сто золотих вагою 2,583 кг та сімдесят срібних (1,026 кг).  Хоча, звичайно, «Глодоський скарб» — унікальна знахідка VII-VIII століть — безцінний.

Цю майже детективну історію про одну з найунікальніших археологічних знахідок у світі професор Києво-Могилянської академії Володимир Панченко розповів на врученні цьогорічної премії «Глодоський скарб», дійство якої відбулося у великій концертній студії Будинку звукозапису Українського радіо. Вперше за 9 років лауреатами премії стали представники кіно         —  режисери Володимир Тихий і Валентин Васянович. Номінував їх на цю премію знаний режисер Мирослав Слабошпицький. А премію вручили засновник і фундатор «Глодоського скарбу», письменник, видавець Григорій Гусейнов і член журі Михайло Слабошпицький.

Нагадаю, цю премію Григорій Гусейнов заснував 2007 року,  поклавши на депозит грошову частину Шевченківської премії. Річні відсотки  з неї й становлять «Глодоський скарб».  Першим лауреатом був кобзар-віртуоз, нині заслужений артист України Тарас Компаніченко, а згодом цю премію отримали поети Віктор Неборак, Кость Москалець, Емма Андієвська, скрипалька Мирослава Которович, письменник та літературознавець Марко Роберт Стех, письменниця та перекладач Віра Вовк, оперний співак Андрій Бондаренко. 

Цьогорічні лауреати — знані у сучасному українському кіно постаті. Володимир Тихий — автор стрічок «Андеграунд», «Сокира», «Русалонька», «Федір Достоєвський», «Дах», «Мийники автомобілів», «Пісні забутого» і творець проектів «Мудаки. Арабески», «Україно, Goodbye!» та «Вавилон’13», а також автор стрічок «Зелена кофта», «Зима, що нас змінила» та «Наша Надія». Валентин  Васянович — автор низки фільмів, серед яких чи не найвідоміший повнометражний, ігровий  «Креденс», а ще він був оператором фільму «Плем’я» Мирослава Слабошпицького. Має чимало різних міжнародних нагород.

«Історія Глодоського скарбу (скарбу, не премії!) — це справжня детективна історія, у якій багато що досі до кінця не з’ясовано, там багато таємниць і сюжетів, і мені здається, що вона доволі кінематографічна. Це може бути фільм, і я можу бути у ньому консультантом, бо досліджував цю історію і писав про неї», — сказав на завершення церемонії нагородження Володимир Панченко.

А може, й справді буде фільм? І тоді у премії «Глодоський скарб» буде несподіване продовження...