Глядачі «голосують» за українське!

 «У вас є зайвий квиток?» — цю фразу сьогодні часто можна почути в нашій столиці. Про те, щоб потрапити до театру, глядачам доводиться заздалегідь подбати, оскільки квитки швидко розкуповуються, і на резонансну виставу або прем’єру нелегко потрапити. Якщо навесні в залах зяяли порожнечі, багато хто скаржився на апатію та депресію через політичні події, загибель Небесної Сотні, анексію Криму, фактичну війну на сході, то восени в Києві почав спостерігатися театральний бум. І це при тому, що російські гастролери, які раніше забезпечували касу, тепер практично відмовилися приїздити до нашої країни, та й не чекає їх сьогодні столична публіка! Відрізавши московський «хвіст», провайдери й організатори гастролей зосередилися на українському «продукті», а глядачі відкрили для себе, що в Києві багато цікавих колективів, театральних майстрів і талановитої молоді.

Цього сезону театри підготували 83 прем’єри! Причому вистави найрізноманітніших жанрів, а глядачам є що вибрати з афіші.  Публіка повернулася до театру. Чому? Про це «Дню» розповідають керівники провідних  київських театрів.

Михайло ЗАХАРЕВИЧ, генеральний директор Національного театру ім. I. Франка:

— Якщо прослідкувати історію театру взагалі, то в період потрясінь, революцій і війн театри завжди були переповненими. Чому? Бо є такий психологічний момент, коли люди відчувають великий дискомфорт у житті і шукають якусь віддушину. І саме таким місцем завжди був театр. Люди дивляться спектакль і відчувають катарсис, і таким чином їхній душевний стан відновлюється. Незважаючи на надзвичайно складну економічну ситуацію для країни і, зокрема, культури, театри сьогодні дуже велику увагу приділяють якості репертуару. Ми намагаємося залучити до співпраці більше молоді, проводячи мистецькі експерименти, відгукуємося на події, які відбуваються в нашому житті. Наприклад, остання прем’єра на Камерній сцені  — «Щоденники Майдану». Ця постановка вже викликала резонанс у публіки та критиків. Є пропозиції показати її в Чехії та Німеччині.

ПОСТАНОВКА ФРАНКІВЦІВ «ЩОДЕННИКИ МАЙДАНУ»   ВЖЕ ВИКЛИКАЛА РЕЗОНАНС У ПУБЛІКИ І КРИТИКІВ. Є ПРОПОЗИЦІЇ ПОКАЗАТИ ЇЇ В ЧЕХІЇ ТА НІМЕЧЧИНІ / ФОТО ОЛЕКСІЯ ІВАНОВА

Сьогодні театри беруть активну участь у формуванні патріотично-національного ставлення до тих подій, які нині відбуваються в нашій країні. Франківці надзвичайно активно працюють не тільки в творчому плані, а й мають свою принципову політично-громадянську позицію. Ми проводимо багато заходів, щоб допомогти нашій державі, збираємо й передаємо кошти на підтримку бійцям АТО, наші артисти виступають у госпіталях, займаються волонтерством. Крім того, проводимо благодійні вистави, запрошуючи переселенців із Криму та сходу, а також показали постановку для онкохворих дітей, які лікуються в Охматдиті (бо наслідки Чорнобильської катастрофи ще на багато років будуть величезною проблемою і для України, й для народу). Всі франківці єдині у своєму прагненні, щоб наша країна була єдиною, соборною, процвітаючою, а люди жили за європейськими стандартами.

Театр сьогодні є активним політичним бійцем і завжди був і буде тим культурним середовищем, яке формує у людей не тільки естетичні смаки, а й громадянсько-патріотичну позицію.

Андрій БIЛОУС, художній керівник Молодого театру:

— Справді, зараз ми в театрі спостерігаємо глядацький ажіотаж.  На мою думку,  це відбувається тому, що люди скучили за театром. Хоча навесні через політичні події (анексія Криму, загострення ситуації на Донеччині та Луганщині) був спад, і складалося таке враження, що пересічному  українцеві не до театру. Тоді хтось впадав у депресію, а хтось записувався в Національну гвардію або займався волонтерським рухом, щоб якось підтримати нашу армію, яка відстоює не тільки землю Батьківщини, а й європейський вибір народу, що піднявся на Майдані. Зараз людям набридло, що вони чують і бачать негативні новини. Від цього хочеться сховатися в якійсь інші світи, і глядачі пішли до театру. Передусім публіка хоче бачити щось тепле, душевне, ліричне, веселе  — про кохання і високі стосунки. Здебільшого глядачі стараються уникати вистав на політичні та гостросоціальні теми. Мені здається, що це така форма захисту в людей.

«ВЕСЕЛОЩІ СЕРДЕЧНІ, АБО КЕПКА З КАРАСЯМИ» (ТЕАТР НА ЛІВОМУ БЕРЕЗІ ДНІПРА) У СЦЕНІЧНОМУ ПРОЧИТАННІ РЕЖИСЕРА ДМИТРА БОГОМАЗОВА ОПОВІДАНЬ  ЮРІЯ КОВАЛЯ ЗІ ЗБІРКИ «ЧИСТИЙ ДОР»  — ЦЕ СМІШНІ, ДОБРІ, МУДРІ Й ДУЖЕ СВІТЛІ ІСТОРІЇ ПРО ЗАГУБЛЕНЕ В ЛІСАХ СТАРОВИННЕ СЕЛО І ЖИТТЯ ЙОГО МЕШКАНЦІВ / ФОТО ЄВГЕНА ЧЕКАЛІНА

Треба не забувати й про те, що до нас зараз перестали їздити російські гастролери, коли часто зірки грали в халтурних антрепризах, а глядачі за це платили великі кошти. Нині чимало людей із середнім достатком, які раніше ходили лише на закордонних гастролерів, почали відкривати для себе український театр, і  вони побачили, що в Києві є хороші актори й цікаві постановки. До речі, квиток за 120 грн для них були не гроші, бо вважали, що треба заплатити кілька тисяч гривень, щоб відповідати своєму статусу. Зараз ці люди переключилися на українське і з цікавістю дивляться наші вистави. Нещодавно ми пішли на експеримент, і квитки на новорічну виставу «Потрібні брехуни» (31 грудня) поставили по  500 грн, і по касі бачимо, що вже сьогодні половину зала продано. Тобто глядач іде в театр на український «продукт».

 Петро ЧУПРИНА, генеральний директор Національної опери України:

— Люди поступово оговтуються після найбільш драматичних подій Майдану, анексії Криму, воєнних дій на сході, відчуваючи потяг до мистецтва, задовольняючи свої естетичні запити, які, на щастя, не так легко вбити, бо вони є одними з визначальних цивілізаційних факторів людського життя. На мою думку, сьогодні люди тікають від телевізора з його переважно негативною інформацією, шукаючи позитиву у сфері високого мистецтва, що знову підтверджує його затребуваність у будь-які часи. Класичний театр  — це не просто розвага, це — праця душі, а потяг до високої духовності завжди супроводжував людство в найдраматичніші періоди його буття.

Нині Національна опера України, разом із країною переживаючи нелегкі часи, ретельно корегує репертуар, пропонуючи твори високої художньої якості, які мають попит у публіки. Ми не можемо собі дозволити пусті зали, щоб не стати тягарем на шиї держави, яка зараз стала на тернистий шлях докорінних змін.

Артисти і музиканти удосконалюють творчо-репетеційні процеси, щоб продемонструвати на сцені високу якість виконання оперних і балетних вистав. Коли колектив працює відданно, це створює особливу ауру, яка взаємо заряджає всіх учасників по обидві боки рампи. Овації  — це той стан особливого емоційного піднесення, який знов і знов закликає глядача приходити до храму мистецтва.

Віталій МАЛАХОВ, художній керівник Театру на Подолі:

— На мою думку, глядачі повернулися до театру, тому що київські колективи припинили видавати в репертуар актуальні одноденки. Публіка завжди гостро відчуває натяжки, фальш і не хоче дивитися про те, що потоком ллється з трибун ВР, інтерв’ю політиків, що транслюються по радіо й телебаченню, а шукає художність у виставах.  Думаю, що людям набридли типові схеми, за якими знімаються серіали, в основі яких  — погана література. Якщо говорити про нашу заповнюваність залів, то найбільшу популярність має класика: Гоголь, Карпенко-Карий, Куліш, Чехов, Булгаков, Толстой, Островський, Ґольдоні та інші.  Сьогодні люди скучили за літературою високих зразків, тому що вже «перегодовані» телебаченням із бандитськими сюжетами. Якщо говорити про популярні жанри, то фаворитом є комедія. Хоча ходять і на серйозну драматургію. Люди втомилися від негативу, їм хочеться якоїсь розрядки. Адже театр  — це громадське явище, коли ти відчуваєш поруч людей, і тут можеш поспілкуватися не лише з акторами, відбувається й своєрідна внутрішня розмова  між залом та сценою. Майдан і всі події, які сталися й нині відбуваються в нашій країні, в українцях розбудили відчуття плеча. Сьогодні люди хочуть спілкуватися, не бояться маси, тому й зруйнувалася розрізненість. А ще глядачі вважають за краще ходити на хороші вистави.

 Едуард МИТНИЦЬКИЙ, художній керівник Київського театру драми і комедії на лівому березі Дніпра:

      — Я відповім тезово. Люди відчувають потребу в емоційній розкутості й знаходять його, приходячи на вистави. Театр можна назвати морально-естетичним прихистком. Саме тут глядачі можуть отримати тимчасовий перепочинок від телеінформаційного пресу; усвідомити спустошливість серіальних диверсій. Сьогодні люди розгублені, роз’єднані нашою олігархічно-корупційною епідемією, а театр для них  — толока на якийсь час.