Ігорю Покладу 75 років!

У Ігоря Поклада збереглися чотири шкільні арифметичні зошити, де всі сторінки списані в пошуку  першого рядка пісні «Дикі гуси»!

Нагадаємо, легендарні «Дикі гуси» з циклу пісень, які задумали поет Юрій Рибчинський і композитор Ігор Поклад. Обидва мріяли написати такі твори, щоб вони з одного боку були сучасними, а з іншого — автентичними, мали спорідненість з народом. Обидва вирішили, що одна пісня має бути веснянкою, інша — щедрівкою чи гаївкою, щоб кожна пісня була різножанровою і відрізнялася від іншої.

«Дикі гуси» у нашому задумі мали бути піснею–плачем, — згадує Юрій РИБЧИНСЬКИЙ. — У Ігоря з’явилася подібна мелодія і він мені награв перший музичний рядок. Коли я спитав: «А що далі?», він відповів: «Усе залежить від вірша, який буде похідним чи відштовхувальним від першого рядка.

Інколи пісні пишуться на готову музику, а інколи — на готові вірші. «Дикі гуси» народжена синтетично.

Ось інколи запитують що таке працелюбність? У Ігоря Поклада збереглися чотири шкільні арифметичні зошити, де всі сторінки списані в пошуку ось цього першого рядка. Зрештою, поки я написав сотні варіантів першої стрічки, доки не з’явилося «Ой летіли дикі гуси», Поклад не казав мені «Стоп»!

Далі Ігор на весь заспів написав музику і я написав продовження. Так народився перший куплет. А приспів Ігор сказав мені написати будь-якого розміру, а він допише музику на мій вірш. Так і було. Заспів написаний на музику, а приспів — на вірш. Коли написали пісню, повстало питання: хто може її виконати. Складність полягала в тому, що з одного боку, пісня написана для народного голосу, а з іншого — ця ж пісня і естрадна. Доки ми не знайшли Ніну Матвієнко, цю пісню ми нікому не віддавали. А знайшли її досить швидко тому, що я згадав період навчання на своєму філологічному факультеті Київського університету. Ось там у нас навчалася дивовижна дівчина, яка співала як ніхто інший — Ніна Матвієнко. І коли познайомив Ігоря Поклада з нею, він почув її голос, і нічого сказати не міг — на очах були сльози щастя, радості і навіть гордості за такий український диво голос.

Коли зробили аранжування для Ніни, вона робила запис на Хрещатику, 26 вагітною першим сином. І я прекрасно розумів, що співає не одна Ніна, а ще й співає дитина в ній. Складність запису була в тому, що Матвієнко акапельна співачка, а тут довелося співати під супровід живого оркестру. Дуже марудно все йшло. Інколи вона відставала, а інколи вперед йшов оркестр. Зробили тоді 16 чи 17 дублів для остаточного запису. Але треба віддати належне, що мучилися не даремно.

Уже після першого звучання на радіо «Дикі гуси» стали дуже популярними.

Мій батько, коли сидів на пенсії вдома і слухав цілий день ввімкнуте радіо, яке всі звали «брехунцем», мені казав: «Нині твої «Дикі гуси» прозвучали 10 разів», а наступного дня міг підсумувати: «А нині — тільки 7… Чомусь менше, ти піди і спитай чому…» Через деякий час все–таки довелося піти на радіо, щоб подякувати і попросити, щоб її крутили не так часто, адже вона так швидко слухачам надокучить. Виходячи з того, що ця пісня і народна, і естрадна водночас, її співала не тільки Ніна, а й ансамбль «Мрія», яким керував Ігор Поклад. Пізніше її виконувала Тамара Міансарова.

А 1974 року Ліда Відаш зайняла друге місце на ІV Всесоюзному конкурсі артистів естради, співаючи «Дикі гуси». Тоді Алла Пугачова була третьою.

Нову (сучасну) інтерпретацію пісні дала Руслана, отримавши 1996 року Гран–прі «Слов’янського базару» у Вітебську (Білорусь). Треба віддати належне, адже аранжування і справді було зроблено талановито і тактовно»…