«Iнтерлялька-2015»: розважаючи – виховуй!

За традицією, Міжнародний фестиваль театрів для дітей «Інтерлялька» відбувається  у Театрі «Бавка» (вперше,  у 1989 р., ідею лялькового форуму втілив у життя тодішній директор Ужгородського Театру ляльок Олександр Туряниця, а нині фест пройшов уже вп’ятнадцяте). Користуючись географічним положенням Ужгорода, максимальним наближенням до країн Західної Європи, організатори запрошувати провідні лялькові театри світу та  пропагували українське мистецтво.

Нинішня фінансова скрута і складність української суспільно-політичної обстановки призвели до суттєвого скорочення фестивальних термінів, та все ж лялькове свято відбулося. Афіша складалася з вистав українських театрів: були представлені ужгородська «Бавка», Івано-Франківський театр ляльок ім. Марійки Підгірянки, Чернівецький театр ляльок, Київський академічний театр ляльок, Театр ляльок «ПараШут» зі столиці, а також зарубіжні колективи. Своє мистецтво показали й майбутні актори та режисери — студенти кафедр лялькового мистецтва Національних театральних вузів Києва та Харкова. Для них участь у форумі стала серйозним уроком майстерності на шляху до висот професіоналізму. Учасники змагалися за перемогу в шести номінаціях.

Якщо говорити про певні тенденції, що об’єднують різні вистави, знову доводиться констатувати перевагу актора над лялькою. Майже в усіх виставах лялька як персонаж виступає деякою мірою допоміжним інструментом у сценічному висловлюванні ляльковода. Також представлені вистави об’єднувало бажання зробити зі сценічного дійства видовищне шоу, з обов’язковою музикою, танцями та співами. Намагання говорити з дитячою аудиторією полегшеною мовою розважального жанру знижує планку високої виховної функції. Ідея терміну: «розважаючи — виховуй» — має ламати стереотипи примітивного вигляду лялькової вистави, прагнути позбуватися нав’язливої банальності у трактуванні відомих казкових персонажів, зазвичай обов’язкових у репертуарах театрах для дітей.

Шляхом пошуків у сфері добре знайомого пішов київський Театр «ПараШут». У виставі «Хоробре серце» Я.Завгороднього, яка отримала «Приз глядацьких симпатій», дует акторів пропонує принцип інтерактивної вистави-гри. На мініатюрній ширмі з частинами декорацій, що мають кілька послідовних планів і перегортаються, наче сторінки книжки, розігрується історія пташенятка, яке потоваришувало з вовком. Маріонетки демонструють дива психологічної гри з підігріванням та фіксуванням настроєвих станів, з точними функціональними рухами частин тіла. Глядачі жваво включаються у гру, де оригінальними й свіжими фарбами щирості, акторської органіки та майстерності створюється казка, здатна навчити дитину добру, яке завжди повинно перемагати.

Ще один сіроманець панував у виставі Т. Попової «Нерозумний вовк» Державного театру ляльок з болгарського Габрова. Народна казка розповідає про невдаху-вовка, якого не бояться та ображають усі тварини — кінь, вівця, свиня. Вистава насичена колоритом болгарської культури, актори співають і виконують національні танці та пісні у традиційному болгарському одязі. Високий професіоналізм виконавця ролі Вовка Богдана Богданова, акторська привабливість, вміння спілкуватися із залом, віртуозна вправність із ляльками принесли  йому нагороду «За кращу чоловічу роль».

Простір української народної казки «Гуси-лебеді» у п’єсі Н. Гусарової  режисер  Михайло Урицький та художник Микола Данько побачили вишуканим поетичним середовищем із домінуванням білого кольору. Коло як символ вічного плину життя тримає центр сцени. Його поворотом створюється динаміка дії, зображення змінюються, проходять по колу, міняється перспектива. Функцію традиційної ширми виконують шість білих прозорих площин, що нагадують лебедині крила. Своїми силуетами вони візуально підтримують образ кола. Підсвічені різними кольорами світлового забарвлення, ширми-крила виразно позначають місце дії. Зі змінами  конфігурацій їхніх положень виникають різні мізансцени, предмети, місця оповіді. Сюди потрапляє дівчинка Настуся, яка пішла шукати братика Іванка, котрого вкрали гуси-лебеді. Сценічну розповідь ведуть дві актриси. Вправні казкарки, вони на очах глядачів наче творять цей вигадливий світ, граються в ляльки. Вивідні ляльки у стилі примітивної народної іграшки з національним колоритом якнайкраще підтримують ідею дитячої гри в ляльки. Актриси освоюють увесь простір сцени, існують у вигадливому пластичному малюнку, демонструючи чудові вокальні дані. Уся атмосфера вистави лірично-музична, світло-прозора. Стиль акторського виконання підпорядкований стилістиці вистави, заданій її творцями, від того органічно й щиро виглядають актриси, які мають ляльок за партнерів. Одна з виконавиць — Вікторія Огородня — отримала нагороду в номінації «Краща жіноча роль».

Будапештський Театр ляльок у виставі «Хупс-хупс» Ф.Заулека вкотре довів, що можливості стенографічних вирішень у ляльковій виставі безмежні! За що й отримав нагороду в номінації «Краще візуальне рішення вистави». Художники  Каролі Гоффер та Андраш Ленарт використали макет справжнього мікроавтобуса. Спочатку на сцені стоїть щось, сховане за білим папером. На ньому актори малюють автобус, потім вирізають частини паперу на місці віконець, коліс, і врешті-решт перед глядачами з’являється червоний автобус із веселенькими фіраночками на вікнах. Згодом вікна стануть подобою ширм, а трансформації конструкції мікроавтобуса виявлять нові майданчики для існування лялькових героїв — акуратної Кішечки та розбишаки Кабанчика. Ідея сценографії з автобусом-трансформером виглядає вельми сучасно, образно, дає можливість глядачам фантазувати й дивуватися вигадці творців вистави.

Ім’я відомого режисера лялькового театру білоруса Олега Жюгжди прозвучало двічі у переліку переможців «Інтерляльки-2015». Вперше — у зв’язку з виставою «Тричі славний розбійник Пинтя» О. Гавроша Ужгородського театру ляльок «Бавка». Цю мистецьку «придибенцію на верховинський мотив», як було визначено жанр вистави, режисер вирішив динамічно, весело, з фонтануючою іронією, виразними пародійними мотивами, з мораллю притчі. З добрим гумором розповідається про пригоди героя карпатського фольклору опришка Пинті, який пішов шукати свою долю. Вигадливо знайдена гармонія існування живого акторського плану й лялькових персонажів. Вистава насичена українським колоритом, звучить музика, співи, коломийки, актори грають на народних інструментах. Виявлено максимум художніх можливостей сучасного лялькового театру, чому сприяло й образне, насичене яскравими фантазійними вигадками сценографічне оформлення Тетяни Улинець.

Гран-прі цьогорічної «Інтерляльки» виборов Театр ляльок зі словацького Кошице за виставу «Щуролов» за М.Цветаєвою у режисурі О.Жюгжди. Звернення до серйозних тем у драматургії й намагання «переплавляти» її у лялькове мистецтво свідчать про рівень розмови театру з юними глядачами. Вистава довершена у всіх компонентах — режисерському вирішенні, сценографії й ляльках, акторському виконанні. Середньовічне німецьке місто з головною площею, баштами, будиночками й містками ніби оживає від присутності характерних виразних ляльок-маріонеток, мешканців Хамельна. Вони безтурботні, бундючні, егоїстичні й байдужі. Нашестя щурів — метафора кари за бездуховність людей, а чистий голос флейти — надія на спасіння нетлінним і прекрасним. У притчі про щуролова Цветаєвою закладено чимало філософських сенсів, їх можна прочитати у цій ляльковій виставі, де актори виступають ляльководами у вищому розумінні, а розлом декорації з виникненням посередині величного жіночого манекена — правительки міста — символізує силу влади, здатної на безсоромний обман заради наживи. Вистава «Щуролов» не має на меті просту розвагу глядачів. Демонструючи безмежні можливості лялькового театру, вона пропонує включати фантазію, співчуття, емоції, слухати, дивитись, осягати...