Iсторії з... валізи

Цього року в Україні з’явилися тисячі переселенців з Криму та Донбасу. Втім, міграція — явище, поширене у всі часи, і дуже часто воно пов’язане саме з трагічними подіями в історії. У Ризі, у колишньому будинку КДБ (так званий Наріжний будинок), музей-дослідний центр «Латиші у світі» представив виставку «Валіза латиша». В експозиції показані речі, які брали з собою люди, змушені протягом ХХ століття емігрувати з Латвії.

Виставка «Валіза латиша» — частина проекту «Наріжний будинок. Справа №1914/2014» у рамках програми «Рига-2014» (загалом про проект «Наріжний будинок» — у матеріалі «У Ризі відкрився... КДБ», «День» №102 від 2014 року). Цього року Рига отримала статус культурної столиці Європи, і оргкомітет «Рига-2014» готує заходи, спрямовані на розкриття історії та культури Латвії.

Причини полишити країну латиші мали різні: у 1920-і роки баптисти виїжджали до Бразилії, 1939 року відбулась «репатріація» балтійських німців, ще одна хвиля біженців з’явилася наприкінці Другої світової війни, у 1970—1980-ті роки латиші емігрували в Ізраїль. Хліб, виделки, одяг, рвані чоботи, килими, гобой, листи та листівки — у валізах мігрантів заховані трагікомічні, повчальні, сумні та щасливі історії.

Громіздка скриня з експозиції належала ексцентричній вдові Анні Бірканс, яка 1922 року вирушила до Бразилії разом з баптистами. Там, у тропічних лісах, християни планували очиститися від гріхів та духовно підготуватися до кінця світу. Але умови життя були надважкими, і багато переселенців влаштувалися на кавові плантації, аби заробити на життя. Так зробила і Анна Бірканс — про це свідчить напис на кришці скрині. Втім, згодом жінка повернулась до баптистів і працювала на їхній колективній фермі.

Зворушлива історія криється за шматком хліба, якому більше 60 років. У 1940-х роках Лілія Кула разом з чоловіком та сином виїжджала з Латвії, а її літні батьки не схотіли покидати рідну землю. Житній хліб, спечений матір’ю, став благословенням для Лілії. Через багато років члени родини Лілії осіли в Австралії, придбали житло, і досі печуть хліб за родинним рецептом.

Речі з рідної землі — певний талісман для переселенців. У жовтні 1944 року 10-річна Аніта Цауне з батьками виїжджала до Німеччини. Дівчинка взяла з собою іграшку — плюшевого ведмедика Тедіса. Іграшка подорожувала з Анітою таборами для біженців у Німеччині, Америкою, потім перейшла до її доньки Віти — та також не розлучалася з Тедісом. Згодом Аніта стала генеральним секретарем Асоціації латишів в Америці, а у 1990-х її донька Віта Терауда очолила латиське міністерство реформ, стала першою жінкою-міністром у Латвії.

В експозиції багато національного одягу — люди забирали його із собою, попри те, що він займав багато місця у валізі. Серед барвистих спідниць та поясів виділяється біла сукня з атласу: дівчина готувалась до весілля, а жених одружився з іншою, згодом покинута наречена забрала святкову сукню в еміграцію.

«Деякі експонати привезли онуки емігрантів, які повернулись до Латвії. Латиші емігрують і сьогодні, в основному, через фінансові труднощі. Треба бути дуже оригінальним, аби залишитись у Латвії і досягти успіху. Часто за кордон виїздять ті, хто не визначився з професією, але хоче працювати. Латиші активно переїздять до Ірландії, також мігрують до Іспанії, на Канарські острови. Усюди у Європі зустрінеш латишів», — розповіла Марута Гредзена, волонтер проекту «Рига-2014».

Відвідувачі виставки «Валіза латиша» можуть залишити на спеціальному стенді перелік речей, які б вони взяли з собою в еміграцію. В основному люди пишуть про документи, ноутбуки та якісь пам’ятні дрібнички. Валіза переселенця — це найбільш корисні у дорозі речі, це і фотографії друзів (попри наявність Інтернету), і рецепт хліба на папірці — частинка рідного, яка буде підтримувати мігранта далеко від Батьківщини.

Виставка «Валіза латиша» триває у «Наріжному будинку» в Ризі до 19 жовтня.