«Кастратів тепер немає, ось театри мене й експлуатують»
Відвертості оперної прими Анни Бонітатібус
Ця знаменита італійка має гарний за красою і силою голос. Сьогодні Анна нарозхват у іноземних імпресаріо, пишуть izvestia.ru. З великим успіхом пройшли виступи співачки на Лондонському Covent Garden і Зальцбурзькому фестивалі...
— Велику частину вашого репертуару становлять так звані брючні партії, коли зі сцени ви повинні висловлюватися від імені чоловіка. Що в цьому процесі найбільш інтригуюче для жінки?
— Дуже кумедно відчути себе якимось абсолютно незнаним «звіром». Але взагалі в кожній жінці таїться щось чоловіче, а в чоловіках — щось жіноче. У таких ролях я можу «безкарно» виражати те чоловіче, що сховано в глибині моєї душі. Повинна зізнатися, я часом абсолютно не можу зрозуміти чоловічу психологію. Часом мені навіть здається, що в «брючних» партіях набагато більше чуттєвості, ніж, на жаль, у реальних чоловіків.
— Вам ніколи не хотілося спробувати себе в репертуарі, можливо, не такому віртуозному, але більш шлягерному й такому, що відповідно приносить помітно більше популярності?
— Не завжди співак вибирає репертуар, часто, як і в моєму випадку, це за нього робить його голос. Оскільки за останні років десять барочна музика стала дуже популярною на європейському ринку, а кастратів більше не існує, багато які театри і диригенти дійшли висновку, що саме колоратурне мецо-сопрано з темним тембром найбільш добрий «замінник». Ось мене й «експлуатують». Хоча сьогодні моє серце б’ється в ритмі бельканто — Россіні, Белліні, Доніцетті. Я вже багато разів співала Розіну в «Севільському цирульнику». І просто обожнюю співати Попелюшку. Вона не лише принесла мені популярність, але й дозволила повірити в свої сили. І тепер, коли я отримую запрошення від лондонського Covent Garden або Зальцбурзького фестивалю, мені не здається те, що відбувається, сном, який закінчиться моїми сльозами разом зі світанком...
— Вам багато що в житті доводилося робити зі сльозами на очах?
— Я багато вчилася і часто плакала від несправедливості. Але завжди діставала велике задоволення від того, що робила. Блискуча кар’єра — це прекрасно, але сьогодні для мене важливіше бути просто щасливою жінкою. І тепер я частіше плачу від щастя.
— Ви в реальному житті так само романтичні, як і ваші оперні героїні?
— Так, я дуже романтична людина. І зізнатися, не люблю всі ці бездушні сучасні штуки, якими нашпиговане наше життя. Наприклад, я була проти кредитних карток, вони й зараз мені не подобаються. Вони нівелюють вартість грошей, того, що ти заробляєш і витрачаєш. Коли я зрозуміла, що, коли тобі зробиться погано на вулиці, то навіть міським телефоном не скористаєшся без кредитки — вони не приймають монети, мені стало страшно... Комп’ютер я використовую, як міксер чи пральну машину: він просто поліпшив якість мого гастрольного життя. У ньому я складаю фотоальбоми, він — як велика книга, енциклопедія мого існування.
Звичайно, мені гріх скаржитися. У порівнянні з іншими жінками я володію привілеєм бути в центрі уваги й захоплення майже кожного дня. Мені дуже подобається, коли в букет квітів вкладають записку — я люблю, коли мені пишуть, я люблю написане слово.
