Каїнове плем’я

Нагадаємо, українська прем’єра повнометражного дебютного фільму Вікторії Трофименко відбулася рік тому на кінофестивалі «Молодість». До того картина, знята ще 2013 року за мотивами роману «Джмелиний мед» шведського письменника Торґні Ліндґрена, побувала на Московському кінофестивалі, де здобула приз кінокритиків, а виконавиця ролі Письменниці Наталя Половинка — «Срібного Святого Георгія» за найкращу жіночу роль.

Нині український прокат стрічки, який розпочався в кінотеатрі «Київ» прес-конференцією та зустріччю глядачів із творчою групою, охопив 67 кінозалів у 25 містах. Це не так уже й мало, якщо врахувати, що картина потрапляє у розряд так званого арт-хаусного, фестивального, кіно. Власне, саме участь «Братів» у багатьох міжнародних фестивалях (у трьох із них категорії «А») закріпили за стрічкою репутацію мало не найкращого українського фільму часів незалежності.

Між тим, картина, яка не має шансів на широкий глядацький інтерес (що від початку усвідомлювали продюсери), викликала неоднозначну оцінку і серед рецензентів. Відмічаючи високу візуальну культуру «Братів» та хороші акторські роботи, найбільш прискіпливі критики дорікають режисеру, перш за все, за надуманість і нарочитість символів та метафор, які, до всього ж, набули недоброї репутації кіноштампів. Ці закиди небезпідставні, кожен режисер, а тим більше дебютант, знімаючи філософську притчу, ризикує викликати звинувачення з боку інтелектуалів у схильності до дидактики, у надмірному, нав’язливому символізмі та метафоричності, тим більш, якщо символи та метафори опираються на дискредитовані маскультом етнографічно-релігійні мотиви. Деякі кінокритики не пробачили відвертих християнських алюзій і символів навіть Андрію Звягінцеву, за що розкритикували його другий, як на мене, прекрасний фільм «Вигнання». Тим більше, не могли прийняти візуальної декларації відомих істин із боку нікому досі невідомої української кінодебютантки.

Вікторія Трофименко насправді взялася за дуже непросте завдання — історію ворожнечі двох братів із високогірного карпатського села (саме туди вона перенесла дію роману), вивести на рівень притчі про той розбрат, який панує між людьми одвіку. Режисерка розповідає, що після одного передпрем’єрного показу до неї підійшла жінка, і разом зі словами подяки сказала: «Я дуже зраділа, коли дізналася, що в основі фільму не наш, а шведський роман. Виявляється, що ворожнеча між братами — це не лише наша, українська вада, що вона притаманна й іншим народам»... Звичайно, недобре тішитися тим, що страждаєш не лише ти, а й твої сусіди — а ось ця вада, схоже, вирізняє нас серед інших, — але факт лишається фактом: братовбивство існує на землі навіть не з часів Каїна та Авеля, про нього ми читаємо і у найдавнішому театральному трактаті «Натья-шастра», де йдеться про події так званих доісторичних часів. Стародавній міф розповідає про братовбивчу космічну війну, яка тривала поміж девами (напівбогами) та асурами (демонами), у яких були різні матері, але спільний батько...

У фільмі В.Трофименко ситуація дещо інша. Там одну красуню Ївгу (Вікторія Шостак) змушені ділити двоє чоловіків, яких грають Роман Луцький — Станіслав у молодості та Віктор Демерташ — у похилому віці, Микола Береза та Олег Мосійчук  — відповідно, Войтко у молодості та в похилому віці. На спогади двох літніх, важко хворих чоловіків спонукає Письменниця, яка опинилася у віддаленому від цивілізації гірському селі і через снігопад змушена провести там кілька днів. Режисер відразу задає релігійний контекст усій історії — героїня Наталі Половинки приходить у церкву і читає селянам лекцію про святого Христофора, про якого вона пише книжку. Через притчу про нього у фільм вводиться тема жертви заради служіння Богові — краса, яка не лишала байдужими жінок, заважала Христофорові проповідувати, то ж він попросив у Бога, щоб той дав йому псячу голову. Тема ця контрастує з тим патологічним егоїзмом, який примушує Станіслава та Войтка не просто конкурувати, а все життя воювати один з одним. Власне, весь фільм побудований на спілкуванні Письменниці з обома братами, що живуть по сусідству і які по черзі розповідають їй про історію їхньої затяжної війни.

На жаль, задекларувавши філософську тему, автори фільму не досліджують глибинні причини протистояння не просто двох людей, а двох типів свідомості, божественної та демонічної, як цю тему представляють сакральні тексти різних духовних традицій. У картині, при усіх натяках на атеїзм Войтка, його протистояння з братом носить радше побутово-психологічний характер (наприклад, Станіслав має м’якший характер, любить солодке, тоді як Войтко дуже колючий і надмірно харчується м’ясними стравами). Щоправда, тему фільму скоректувала неоголошена війна Росії проти України. У протистоянні братів неможливо не побачити алюзії на військовий конфлікт на Донбасі, за що вибачалася інтелігентна московська публіка. Звісно, Росія, хоч фільм мав успіх на ММКФ, його у свій прокат не взяла. Є надія, що «Брати» потраплять на екрани Казахстану, а також Естонії та Латвії.

Попри всі прорахунки, які можна пояснити і молодістю, і відсутністю належного людського та фахового досвіду режисера картини, вона є досить гідною роботою, яка, без сумніву, залишить помітний слід в історії вітчизняного кіно.

P.S. За перші вихідні фільм «Брати. Остання сповідь» переглянули понад 4 000 глядачів. Касові збори становлять 185 тисяч гривень. Абсолютним лідером загальнонаціонального прокату є місто Львів. Друге місце — Київ, третє — Івано-Франківськ. Фільм найбільше дивляться в західному регіоні (Львів, Івано-Франківськ, Тернопіль, Луцьк), а також у великих містах (Київ, Одеса, Харків, Дніпропетровськ). Для порівняння, фільм Мирослава Слабошпицького «Плем’я» зібрав за перші вихідні 170 тисяч гривень, а українсько-турецький фільм «Люби мене» Марини Ер Горбач — 120 тис. грн.