Хочеш бути громадянином? Натягай мундир!

Новий фільм Поля Верховена «Зоряний десант», що демонструється в ультратехнологічному і комфортабельному «Кінопалаці» у Києві, критика, зіпсованого гуманітарною освітою, цілком здатний  надихнути на їдку антиголлівудівську інвективу.

Роздраконити мускулистий і по-солдафонському прямолінійний «Десант», дійсно, підмиває. Сюжет невигадливий, як амеба, характери — неоковирні, як болти, а вже концентрація насильства на один кадр просто крає делікатну душу. Верховен, зображаючи війну — улюблену розвагу гомо сапієнсів, патрає цих сапієнсів, як справжнісінький м’ясник. Розрізання землян провадять під диригентські паси Верховена віроломні вороги нашої цивілізації — огидні гігантські інопланетні комахи арканіди. Мало того, що вони смачно хрумтять кістками бравих земних солдатів, відчикрижують їм кінцівки і протикають своїми гострими щупальцями черева, ці гади посягають і на найсвятіше сапієнса — інтелект. Експропріюють же його по-варварському: вганяють у череп зонд і висмоктують мозок, що режисер, ясна річ, зображає з шокуючим натуралізмом. Коротше кажучи, кльовий фантастичний бойовик. Багато-багато крові, парад оригінальних технічних трюків, навіть трохи лірики, сентиментальної пудри юнацького кохання на суворому батальному полотні.

Однак атавізми гуманітарної освіти, на щастя, оберігають від занадто знавіснілих і поспішних висновків. І якоїсь миті, після чергового десантування біологічно еталонних особнів людського виду на якусь планету Х, їх лютих сутичок з мерзенними жуками, тарганами і бабками, нової порції знівечених тіл і патріотичних вигуків і заклинань героїв, що врятувалися від м’ясорубки, ловиш себе на думці, що 60-річний голландець не тільки напихає жадібного до видовищ глядача сирим фаршем гострих відчуттів укупі з пріснятиною стандартних любовних діалогів, але й знущається з нього. По-вайльдівськи аристократично.

Верховен знімає фантастичний фільм, але герої його — цілком упізнавані, звичайні, знайомі. Це гарна, випещена, здорова, заповзятлива, благонамірена сучасна молодь. Вона тренована й освічена, благопристойна й чесна. І навіть розумна, напевно. Принаймні вміло водить величезні космічні кораблі й віртуозно порається з комп’ютером.

Щоправда, саме тут Верховен і зачаїв глумливий посміх — ці симпатичні хлоп’ята і дівчата, ці беззавітні патріоти і доблесні захисники цивілізації, жертвують собою заради... мілітаристського, і якщо бути зовсім точним, фашистського суспільства, головне гасло якого — «Право бути громадянином гарантує армійська служба», а найзатишніше місцеперебування для людини — казарма, де товариші живо і дружньо обговорюють твоє інтимне листування, а в баню ходять всім взводом і «помивку» проводять спільно, без сором’язливого розділення на М і Ж. Тут авторитет командира незаперечний, і тим, хто проштрафився, влаштовують публічні екзекуції, і вся спритність, сила, вправність підкорені одному — вмінню вбивати. Бо «гарний арканід — мертвий арканід».

Все це ми, звичайно, проходили. Тому «Зоряний десант» мимоволі сприймаєш як пародію на пропагандистське тоталітарне кіно, забарвлене в історії в червоно-брунатні тони. Верховен, звичайно, цитує й схеми вестернів, але схоже, від цього його кінознущання стає ще більш витонченим.

Він, звичайно, не такий доброчесний, щоб стверджувати, що інтелект мертвий без моралі. Верховен — не мораліст. Він мудрий цинік, що парадоксально формулює одну надзвичайно важливу для світу думку: самий лише розум, яким так пишаються сапієнси, — нісенітниця. Людину легко ошукати, задурити їй голову і прокомпостувати як завгодно її мозок. Треба просто вчасно нав’язати їй систему цінностей, втовкмачити в свідомість певні принципи, поневолити її думку догматом. Щастя здійняти червоне знамено на завойованій в бою висоті абсолютно співвідносне, наприклад, з радістю отримання депутатського мандата в демократичному парламенті або високооплачуваної посади в солідній фірмі, або... втім, підставте сюди будь-який вчорашній, сьогоднішній і, якщо маєте, як режисер, схильність до футурології, завтрашній суспільний фетиш.

Найрозумніший з героїв «Зоряного десанту» фланує у фільмі Верховена в есесівському мундирі. Шкільні друзі щиро радіють його кар’єрі і навіть не ображаються, коли він посилає їх у розвідку боєм. На планету, де ворожі комахи, подрібнюючи твердим, як відбійний молоток, щупальцем череп, викачують з полонених мозок.

З ДОСЬЄ «ДНЯ»
Поль Верховен. Народився 1938 року в Амстердамі. Фашистську окупацію пережив у Гаазі, котра постійно зазнавала бомбардувань. Закінчив Лейденський університет, має ступінь доктора фізико-математичних наук. Кінематографом захопився в середині 60-х років, почавши знімати документальні фільми для голландського телебачення. 1971 року поставив першу повнометражну стрічку «Бізнес є бізнес». У Європі ім’я Верховена стало відоме після скандальної еротичної стрічки «Турецькі ласощі» (1973), за якою пішли «Кітті-вертихвістка» (1975), «Оранжевий солдат» (1979), «Спеттери» (1980), «Четверта людина» (1982). 1985 року зняв свій перший фільм у США — «Плоть і кров». Відтоді має неофіційний титул найвдалішого європейського режисера в Голлівуді. Особливий комерційний успіх мали його картини «Робокоп» (1987) і «Основний інстинкт» (1992). Після провалу в прокаті фільму «Стриптизерки» (1995) зняв 1997 року «Зоряний десант», що приніс, попри цензурне обмеження глядацької аудиторії (фільми Поля Верховена, в яких безліч сцен насилля і сексу, як правило, отримують максимально суворі категорії), протягом першого ж тижня демонстрування на американських екранах $22 млн.