Хор і соло

Ювілей було відзначено досить широко (у вузьких колах) — науковими конференціями і виставами, шанобливими вечорами і статтями. Хоча пройшов він все таки на маргінесі суспільного життя. Ми не вміємо возвеличувати своїх геніїв, пишатися ними перед світом і тим самим поважати і возвеличувати свою націю і державу. То спрацьовує століттями вбитий у нас гвіздок меншовартості, і, мабуть, ще довго він буде іржавіти в наших головах.

Наразі серед ювілейних подій тратились дві, що надали поштовху до оновлення і розвитку нашого мистецького та історичного мислення. Вийшли друком дві великі й цінні за змістом книжки про Л.Курбаса. Львівське видавництво «Літопис», спираючись на інтелектуальну вісь Львів — Київ — Харків, оприлюднило наукове видання «Життя і творчість Леся Курбаса (в рецепції українського театрознавства)». Книжку підготовлено кафедрою театрознавства та акторської майстерності та кафедрою бібліотекознавства і бібліографії Львівського національного університету ім. І.Франка. Упорядник і науковий редактор — народний артист України, академік Академії мистецтв Богдан Козак.

Збірку складено з робіт сучасних і попередніх дослідників життя і творчості Леся Курбаса, вона містить багато фотографій (серед них кілька тих, що досі не публікували), чимало офіційних документів і листів Леся Степановича, які публікують уперше. Серед них трагічна, як для сучасного читача і для історії української культури загалом Стенограма засідання Народного комісаріату освіти УРСР від 5 жовтня 1933 року, на якому було творчо та ідеологічно розіп’ято Курбаса і знято його з посади мистецького керівника театру «Березіль». Досі цей документ, як й інші, що є у збірці, ховалися в державних, музейних та особистих архівах і були практично недоступні широкому загалу зацікавленої публіки.

Книжку поділено на шість розділів — «Лесь Курбас: траєкторія долі» (від народження до дороги на Соловки і в небуття), «Лесь Курбас: європейський простір» (зв’язки і рефлексії Курбаса з сучасним йому європейським культурним і філософським контекстом), «Лесь Курбас: український простір» (український культурний контекст Курбаса від театру до кіно, від поезії до музики), «Лесь Курбас: педагогіка «Березоля», великий розділ «Лесь Курбас: документи і матеріали» (від церковного запису про хрещення до навчання у Віденському та Львівському університетах, від приватних листів до Справи № 3168 ДПУ), «Лесь Курбас: творчість у світлинах», їх безліч портретних, пейзажних, сцен із вистав, можна познайомитись і з почерком самого Леся Степановича і побачити страшні документи — 104 сторінки фотографій.

Тобто під однією обкладинкою на 656 сторінках тексту компактно подано долю і творчість легендарної людини. Тексти читаються легко, зрозуміло та викликають сильне емоційне відлуння — як роман чи детектив. А на презентації книжки у Києво-Могилянській Академії прозвучали вельми важливі перспективи щодо розвитку українського театрознавства загалом. Було відзначено, що в загальних рисах, «з пташиного польоту» вже досліджено в історії українського театру чимало, хоч і недостатньо. А нині треба звернути увагу на подробиці, деталі, здавалось би незначні факти, серед яких і плине життя, і які часом по-новому висвітлюють долю і шлях людини.

Таким чином «хор» вельми поважних дослідників українського театру створив поліфонічну ораторію на честь генія національної культури. Наразі звучало і «соло» — Наталя Єрмакова здійснила науковий подвиг. У монографії «Березільська культура: історія, досвід» вона прискіпливо, до деталей дослідила шістнадцять років творчих пошуків Л. Курбаса — від Молодого театру і «Кийдрамте» до мистецького об’єднання «Березіль» (МОБ, чотири сезони) і театру «Березіль» (вісім сезонів). А також світоглядну еволюцію режисера — від мрійливої надії на соціалізм до глибокої депресії 1933 року.

Дати репетицій та прем’єр, склади виконавців (зокрема розглянуті й актори, тільки призначені на роль), відгуки преси (більше 1500 посилань), реакція владних структур, свідчення й спогади сучасників — із цих подробиць виростає значиме узагальнення, історичний, мистецький, педагогічний, філософський заповіт Леся Курбаса. Дослідницька думка Н. Єрмакової бринить новими поглядами на давно відомі речі, загострює і збільшує знані висновки. Із них особливо хвилюють кілька тез. Наприклад те, що Курбаса цікавив не результат (тобто глядацький успіх), а процес, коли в репетиціях відшукувалася і освоювалася нова театральна лексика для українського театру європейського штибу. Він поспішав передати свої геніальні театральні ідеї учням і колегам, наче розумів, що часу йому відпущено мало — 16 років, і діяти треба швидко, щоб наздогнати і випередити Європу.

Особливо новітньо звучать роздуми автора про останню з вистав Л.Курбаса — «Маклену Грасу» М.Куліша. Н.Єрмакова називає її єдиним нерадянським сценічним твором того часу. Зверніть увагу — не антирадянським, а нерадянським. Вона нагадує, що вистава вийшла в часи голодомору і безробіття, знаходить у ній безліч тонких асоціацій із реальністю України та ідеологією більшовизму. Помічає, що Маклена — аж ніяк не світлий образ дитини-жертви, а фанатичний апостол спотвореного есересером соціалізму, вона здатна на вбивство і зраду сім’ї в сліпому стремлінні до «світлого майбутнього».

Взагалі тему віри й зневіри, «лже-месій» і «лже-апостолів» простежує Н.Єрмакова в усіх вистави Л.Курбаса. Можливо, сам геній українського театру почувався для нього месією і мучився від трагічного усвідомлення того, що його мистецька віра незрозуміла ні народові, ні керманичам держави, що вона передчасна. Та все ж вкладав її в своїх апостолів, учнів, режисерів і акторів. І нехай дехто зрікся свого Учителя, хтось пристосовував цю віру до несприятливих умов і обставин, та загалом утворилося те, що названо «березільською культурою». До якої нам необхідно повернутись і піти далі.

Дорогу здолає прочанин. Той, хто йде!