Хореографічний шедевр і вечір дебютів

Показом вистави «Баядерка» Людвіга Мінкуса київська балетна трупа відзначила свій «офіційний» 90-й день народження. Саме цією виставою  у 1926 р. відкрився сезон Київської державної академічної опери як складової (поряд з Харковом та Одесою) Об’єднання державних українських оперних театрів, яке очолив режисер Йосип Лапицький.

РОЗВАЖАЛЬНИЙ АБО КОМЕНТУЮЧИЙ ДОДАТОК ДО ОПЕР

Звичайно ж, історія поступового розвитку київського балету охоплює, значно давніші часи — можна сказати, від танців скоморохів у сиву давнину до дивертисментів, якими розважали публіку в антрактах музичних і драматичних вистав у міському театрі чи приватних салонах у ХІХ ст. Балет здебільшого був розважальним або коментуючим додатком до опер. На початку ХХ ст. на сцені новозбудованого театру балетні трупи наполегливо намагалися створити польські і російські балетмейстери і танцівники. Та все ж гастролери не вирішували глобальної задачі: для організації серйозного танцювального колективу потрібна була база, школа. 1915 р., в розпал Першої світової війни, Броніслава Ніжинська та Олександр Кочетовський, який очолив невеличку київську балетну трупу, розширили її до 12-ти пар кордебалету. Ставилася і класика, і модерн, рівень вистав ставав все більш високим. На той час у Києві діяли кілька приватних шкіл, серед яких студії І. Чистякова, балетмейстера, режисера і педагога, і Б. Ніжинської, першої жінки-хореографа. Саме в Києві відбулися  її перші хореографічні спроби, тут вона створила  приватну театрально-балетну студію «Школа руху», у програмі якої, крім школи класичного танцю, були міміка руху тіла, стиль у руках, характерні танці, теорія музики, теорія танцю, запис руху за допомогою нотної системи, бесіди про мистецтво і творчість. Вона творила і експериментувала у найважчий період докорінних змін у суспільстві, коли разом з приходом більшовизму змінився і глядач.  Щоб зберегти приватну студію і своїх учениць, вона змушена була безкоштовно давати уроки хореографії в «Центростудії». Саме у ній зробив свої перші кроки до світової балетної слави Сергій Лифар, видатний танцівник і хореограф. 1919 р. Михайло Мордкін у тісній співпраці з Л. Курбасом і В. Верховинцем  ставили з молодою київською трупою і танцювальні номери в операх, і окремі вистави в Українській музичній драмі (таку назву недовго мав театр за часів змагання за українську незалежність), розвивали київську балетну  школу практично під гуркіт гармат Громадянської війни.

МОДЕРНОВІ ВИСТАВИ-ФЕЄРІЇ

Початок 1920-х був часом експериментів хореографів Р. Баланотті, О. Самаріна-Волзького, А. Романовського: винахідливі вистави-феєрії «Літаючого балету», перша постановка  «Шехеразади», вплив модерну. Але поряд з цим — намагання І. Чистякова ставити класичні «Коппелію» і «Марну пересторогу». 1925 року, коли набула всесоюзного масштабу дискусія про «революціонізацію» мистецтва танцю, про ліквідацію класичного балету  взагалі, М. Дисковський поставив у Києві «Лебедине озеро».

Днем народження київського балету вважається 2 жовтня 1926 р., коли в реорганізованій Київській державній академічній українській опері був поставлений екзотичний шедевр балетної класики «Баядерка» Л. Мінкуса (лібрето і хореографія М. Петіпа; вперше показаний 23 січня 1877 р. у Маріїнському театрі). Постановку в Києві здійснили балетмейстер Л. Жуков, диригент  М. Бакалейников, художник М. Левін (за іншими відомостями — С. Евенбах). Головні партії виконували М. Рейзен (Нікія), Л. Жуков (Солор), О. Гаврилова (Гамзатті), О. Сталінський (Великий брамін), О. Бердовський (Дугманта).

Вистава недовго була в репертуарі. Невдовзі відбулися прем’єри «Лебединого озера», «Жізелі». Класика затвердилася на київській сцені.

У ті часи постановки «Баядерки» оголошувалися архаїчним видовищем, еталоном так званої «імператорської гранд-вистави». Та все ж було і у сюжеті, і у хореографічному втіленні безліч справжнього, а картина «Тіні» здобула світове визнання і вважається одним з хореографічних шедеврів. З’являлися нові інтерпретації, змінювалася хореографічна партитура Петіпа, зникала зайва суто ілюстративна екзотичність окремих танців, та все краще з першої вистави залишилося жити, знайшло своє сценічне втілення й у постановці В. Чабукіані та В. Пономарьова на сцені Ленінградського театру ім. Кірова 1941 р. Саме ця версія лягла в основу київської постановки видатного українського танцівника і балетмейстера Валерія Ковтуна, прем’єра якої відбулася 27 червня 1985 р. і з невеликою перервою з тих пір не сходить зі сцени. Разом з В. Ковтуном тоді працювали диригент Аллін Власенко, художники В’ячеслав Окунєв та Ірина Пресс.

У роботі над виставою, особливо над сценою «Тіні», добре прислужився досвід балетмейстера театру імені С. Кірова Нінель Кургапкіної — консультанта постановки.  Тоді, три десятиліття тому, вона дала високу оцінку спільним зусиллям, назвавши танець київських балерин «кордебалетом № 1». Те саме можна сказати і про нинішній склад столичного балету, який свято береже традиції високої класики. 

БАЛЕТ, У ЯКОМУ СТАЮТЬ МАЙСТРАМИ

Нині, в  ювілейній виставі в партії безжальної Гамзаті дебютувала Катерина Алаєва. Дуже тепло сприйнятий публікою ще один дебют — Сергія Кривоконя в партії Солора, на жаль, перервався через прикрість, яка закінчилася травмою наприкінці другої дії, тож завершував виставу досвідчений та один із найкращих виконавців цієї партії Денис Недак. Беззаперечною домінантою вистави  була неперевершена Наталія Мацак, яка, здається, самою душею, вкладеною в кожен довершений рух, створює трагічний образ зрадженої прекрасної танцівниці — баядерки Нікії.

Змінюються покоління виконавців, колишні солісти, які зачаровували своїх прихильників, сьогодні виховують молодь, не лише відточуючи техніку, а й вдихаючи життя в кожен класичний образ.

Київський балет, слава якого ще далекого 1935-го, на Міжнародному фестивалі в Лондоні, сягнула далеко за межі України, продовжує тримати найвищий рівень культури виконання строгої класичної, самобутньої національної і багатопланової сучасної хореографії. Сьогоднішня балетна афіша Національної опери України наочно ілюструє увесь  шлях, пройдений вітчизняною хореографією — шлях пошуків, утвердження і слави.