Хрипка сентиментальність

Поділивши світ на хронопів і фамів (і всяких інших надійок), Хуліо Кортасар, як яскравий приклад талановитих істот, які завжди веселі, полюбляють робити несподівані подарунки, а також вішають замість годинника на стіну артишок, а потім його з’їдають (напевно, тому завжди запізнюються на поїзд), навiв «великого хронопа» Луї Армстронга. Як істинний хроноп, Армстронг однаково сприймав як банальну відносність i залізничний розклад, і дату власного народження. Тому 4 липня 1900 року — це не більше, нiж привiд, оскільки до самого музиканта ця дата навряд чи має стосунок (в бідних негритянських кварталах, коли наставав час одержувати паспорт, багато які з тих, котрі знати не знали і відати не відали про день свого народження, оголошували, що народилися в День незалежності США, а що стосується 1900 року, то, кажуть, що Сечмо, побоюючись мобілізації, зменшив собі років із три-чотири).

Біографів в Армстронга багата, і в кожного своя версія, коли народився геній. Мені ж особисто подобається така. Моя власна, що грунтується ні на яких фактах і дослідженнях, а тільки на якомусь майже тілесному відчутті. Мені розповіли одну історію (пізніше я дізналася, що це розповідь зі спогадів його четвертої і останньої дружини — Люсілл), в якій Армстронгу було 40 років і він, заворожений, дивився на новорічну ялинку, не давав її розбирати, возив за собою по всій Америці (було це на гастролях), а потім признався, що це була його перша в житті ялинка. Так ось тоді мені видалося, що Армстронг народився на Різдво, бо якщо так, то, за дитячою логікою, все ставало на свої місця: великий хроноп, подарунок людству.

І взагалі, навіщо легенді паспортні дані? Адже легенда народилася абсолютно не тоді, коли народився Армстронг — хлопчик-жебрак, який доношував штани дружків своєї матері. Йому було вже близько тридцяти, коли він зрозумів, яке непідробне захоплення викликає його гра та виразна міміка у відвідувачів кабаре «Сансет», куди заради нього приходили не тільки Бінг Кросбі та Хоугі Кармайкл, але й проста американська братва, щоб послухати і прослiзитися від надміру почуттів або нестримного реготу, — слухання, що асоціюється в нинішніх прихильників кастета і нагана скоріше з філармонічними смаками шкільних відмінників. Середньостатистичний «браток» тепер не слухає Армстронга, як і не читає Єсеніна. Джаз перекочував із ресторацiй в елітарні клуби та концертні зали, Єсенін — із хуліганської поезії в класику, проте високочоле людство, яке вміє тільки підняти і користуватися, а не народити, так само нарікає на занепад культури, — значить, у світі нічого не змінюється крім того, що іноді народжуються генії. Ось чому, наприклад, Абрагам Лінкольн став утіленням «американської мрії», а Армстронг, незважаючи на зовнішню біографічну схожість, не може ілюструвати жодної ідеї. Бо можна собі уявити, що за умови певного напруження тесляр виб’ється в президенти, але ніяке напруження у світі не навчить, як сплавити музику та почуття воєдино, зіграти про це іншим та удавати, що нічого не змінилося, тому що у світі нічого не змінюється. Звичайно, що так. Лише іноді народжуються генії.