Кіна не буде

Доля знаменитої на весь світ Ялтинської кіностудії хвилює громадськість з того самого часу як 1999-го (створене 1919 року на базі приватних підприємств Олександра Ханжонкова та Йосипа Єрмольєва) кіновиробництво почало занепадати. Тотальна відсутність фінансування вела «кінофабрику мрій» до повного банкрутства...

Здавалося, переломний момент настав зі створенням спільного українсько-російського закритого акціонерного товариства «Ялтинська кіностудія». Це залучило інвестиції, з’явилася надія на відродження кіновиробництва в Криму. Відразу кілька режисерів стали до роботи. В активі кіностудії з’явилося сорок дві картини, серед яких такі, що зібрали чимало призів: «72 метри» Володимира Хотиненка, «Водій для Віри» Павла Чухрая, «Радощі й печалі маленького лорда» Івана Попова, «Отрути» Карена Шахназарова, «Я — лялька» Юрія Кари, «Варвари» американського та російського режисерів — Кріса Сівертсона та Євгена Митрофанова, «Кармен» Олександра Хвана, «Російський Декамерон» Юрія Павлова, документальна стрічка про Михайла Булгакова «Я повернуся» Георгія Натансона, «Московська сага» Дмитра Борщевського. Окрім того, студія надавала численні послуги зі зйомок документальних фільмів і кліпів кіновиробникам України, Росії, Білорусі, Сполучених Штатів Америки, що було статтею надійних прибутків.

Усі полегшено зітхнули. Ані найменшої підстави для тривоги не було. Адже в основі реорганізації лежав солідний документ: Ухвала Верховної Ради Криму №801-2/99, яка називалася «Про заходи щодо стабілізації та оздоровлення діяльності Кримської державної кіностудії «Ялта-фільм».

— Цією Ухвалою Фонду майна республіки було доручено виступити засновником нової структури на базі державного підприємства, — зазначає колишній юрисконсульт кіностудії Євген СОЛОМЕННИЙ. — Передбачалося, що контрольний пакет акцій буде зарезервовано за Фондом майна Криму. 28 квітня 2000 року Фонд майна видає наказ про створення ЗАТ «Ялтинська кіностудія» спільно з російським Федеральним фондом соціальної та економічної підтримки вітчизняної кінематографії. А за півмісяця, 15 червня, з’являється новий наказ, в якому записано, що, з огляду на ліквідацію Федерального фонду соціальної та економічної підтримки вітчизняної кінематографії Російської Федерації, замість нього засновником стає ТОВ «Поліком-вест». Ми підняли документацію й з’ясували, що, починаючи з моменту створення в січні 1995 року і закінчуючи реорганізацією російського фонду 31 грудня 2009-го, його жодного разу не було ліквідовано. Тобто наявний звичайнісінький підлог.

Розбиратися, яким чином Фонд майна республіки втратив контрольний пакет акцій і ним заволоділа російська інвестиційна компанія «Поліком-вест», після чого ЗАТ «Ялтинська кіностудія» стало підприємством зі стовідсотковим російським капіталом, — справа правоохоронних органів. І робити це потрібно негайно. Як і розбиратися з тим, що сталося після цього.

Як стверджує давній працівник кіностудії, голова правління Кримського відділення Національної спілки кінематографістів України Валерій Павлотос, на підставі Ухвали №138 від 3 червня 2004 р. Ялтинської міської ради прем’єр-міністр України Віктор Янукович своїм Розпорядженням №474-р від 13 липня 2004 р. дав дозвіл на продаж 15,2 га землі у власність ЗАТ «Ялтинська кіностудія», отже, російському власникові, що на той час так і не виявив себе в «стабілізації та оздоровленні» підприємства. У цьому розпорядженні акцент було зроблено на те, що продана земля колись державного підприємства має використовуватися «для будівництва та експлуатації виробничо-технологічної бази кіностудії».

Виконувати це розпорядження, як з’ясувалося, ніхто й не збирався.

— «Поліком-вест» 2005 року продає історичне ядро кіностудії разом із трьома старовинними будівлями, побудованими наприкінці XIX — початку XX сторіччя, не включеними вчасно до реєстру пам’яток, ТОВ «Разбудова-Град», і тепер вони перебувають під загрозою знесення, — констатує Євген Соломенний. — Ми з’ясували, що при передачі «Поліком-весту» адміністративної триповерхової будівлі загальною площею 2000 квадратних метрів її було оцінено в 24 тисячі доларів, — на ті часи вартість двокімнатного помешкання. А таких об’єктів — близько сорока. Звернення до правоохоронних органів нічого не дало, окрім повідомлення: «Ведуться перевірки». Чим вони закінчилися, ні колектив, ні громадськість міста, яка давно б’є на сполох, не поінформували.

Нині на воротах найстарішої кіностудії в центрі міста — на вулиці Севастопольській, 4 — висить табличка: «Приватна територія, яка охороняється», зі страхітливим зображенням собачої морди.

Близько двохсот кваліфікованих працівників кіностудії, професіоналів, слава про яких лунала на весь світ, опинилися не при справах, й їх звільнили. Серед викинутих на вулицю — номінант на премію «Золотий орел» цього року Ганна Кузнєцова: «Краща робота художника по костюмах» (фільм «Майстер і Маргарита»). Це не перший великий успіх ялтинських кіномайстрів. Чотири роки тому «Золотого орла» здобув звукорежисер Володимир Літровник за оформлення фільму А. Кравчука «Адмірал». А ще раніше він здобув російську «Ніку» за роботу над фільмом П. Лунгіна «Острів». Це не завадило новим господарям Ялтинської кіностудії звільнити його з формулюванням «профнепридатність».

Припадає порохом на полицях унікальне устаткування та декорації, ексклюзивна колекція історичних костюмів. Покинуто полігон із найдосконалішим у всьому СНД басейном для комбінованих зйомок, цех декоративно-технічних споруд, ремонтно-механічний цех, знищено декорації на унікальних натурних майданчиках. Замість них нові господарі мають намір побудувати елітні особняки.

— У нас є копія Генплану, на якому на натурних знімальних майданчиках на Полікуровському пагорбі «посаджено» 73 особняки, — говорить голова Громадського комітету Великої Ялти Григорій Тараненко.

Нагадаємо, учасники пленуму Національної спілки кінематографістів України, який проходив у Києві 31 березня 2011 року, ухвалили — домагатися повернення Ялтинської кіностудії у власність Автономної Республіки Крим і звернулися до Генеральної прокуратури України з проханням провести ретельне розслідування фактів кричущого порушення Постанови Верховної Ради Криму «Про заходи щодо стабілізації та оздоровлення діяльності Кримської державної кіностудії «Ялта-фільм» і зміни статусу цільового призначення земельної ділянки студії. Свою стурбованість висловили й російські кінематографісти.

Показовий момент. Цього літа Міжнародний телекінофорум «Разом» підніс місту черговий скульптурний дарунок: пам’ятник засновникові вітчизняного кінематографа Олександрові Ханжонкову. Стояти він мав на місці закладеного каменя на тротуарі перед кіностудією на вулиці Севастопольській. Але новий власник території не дозволив цього зробити, камінь не прибрано, але напис із нього зрубано. І стоїть він тепер за похиленою загородкою як яскраве свідчення того, хто в місті справжній господар. Тому, мабуть, цим господарем його й залишено...

Кіностудія багато разів змінювала назву та статус. Із 1957 року вона іменувалася «Ялтинська кіностудія художніх фільмів». 1963 року вона стала філією Кіностудії дитячих і юнацьких фільмів ім. М. Горького. 1991 року вона повернула самостійність, називалася Кримською кіностудією «Ялта-фільм». Із 2000 року — ЗАТ «Ялтинська кіностудія».

План порятунку студії одного з колишніх директорів, режисера Валерія Пендраковського: «За рік потрібно знімати два повнометражні фільми. Свої. Інвестиційний план, розрахований на сім років, передбачає капіталовкладення у вигляді прямих інвестицій у розмірі 1,9 млн доларів. До 1 січня 2008 року належало освоїти 17 мільйонів доларів. Перший прибуток планувалося отримати в розмірі 60 тисяч доларів 2003 року. До кінця 2007 року прибуток збільшиться в 7,5 разу і становитиме 450 тис. доларів на рік. Від діяльності студії до бюджетів усіх рівнів мали надійти відрахування та платежі в розмірі 4 млн доларів». Не здійснилося...

Ось так на очах у всіх повністю знищується наше спільне культурно-історичне надбання.

Але нинішній директор кіностудії, вірніше, того, то від неї залишилося, вважає, що нічого страшного не сталося й не відбувається:

— Це — приватне підприємство, й акціонери мають право вирішувати, скільки залишати працівників, — пояснює Андрій Олександрович НІКОЛАЄВ. — Зараз у штаті двадцять три особи, яких цілком достатньо, щоб надавати послуги, якщо на них є заявки, зі здавання в оренду декорацій, костюмів, реквізиту. Фільми нині в Ялті не знімаються. Останньою була стрічка «Будинок сонця» 2010 року. Якщо ситуація зміниться, розширюватимемо штат.

— Ви можете назвати акціонерів і допомогти з ними зв’язатися, щоб дістати підтвердження щодо їхніх намірів забудувати Полікуровський пагорб елітним житлом чи спростувати ці чутки?

— У мене немає таких повноважень.

Що ж, директор приватного підприємства — особа підневільна, його зрозуміти можна. Однак людям, що мають чесні наміри, виконують обіцянки, ховатися резону немає. Був час, коли власники акцій — москвичі брати Аршинові — цього й не робили, неодноразово давали обіцянки публічно на прес-конференціях у Ялті, що докладуть усіх зусиль для налагодження успішної роботи кіностудії. Навіть фестиваль змогли провести, а потім залучили до цього російського продюсера, керівника компанії «Інтерфест» Рената Давлетьярова, який після двох не дуже успішних спроб «засіяти» кримські простори, не отримавши хоча б найменшої державної підтримки, знайшов безпрограшний варіант — став проводити фестивалі російського кіно в Нью-Йорку, Парижі та Берліні. А вищеназвані акціонери Аршинови пішли в тінь, де й перебувають у надії, що ніхто їх на світло Боже, що називається, й не витягне. Тобто до відповідальності за загибель кіностудії не притягне.

Важко повірити, що ініціативи щодо повернення кіностудії до республіканської власності увінчаються успіхом. Хоча голова Постійної комісії з питань культури Верховної Ради Криму — Сергій Павлович Цеков — налаштований оптимістичніше:

— Ми не збираємося миритися із загибеллю кіностудії. Опрацьовуємо декілька варіантів запобігання неблагодійним, м’яко кажучи, планам недобросовісних акціонерів. Один із них пов’язаний із державними структурами Російської Федерації та підприємцями, які зможуть викупити акції й зберегти цільове призначення Ялтинської кіностудії, розробивши спільний українсько-російський проект, спрямований на відновлення та розвиток кіновиробництва в Криму. Ми всі пам’ятаємо, як у всіх на очах рушилась історична будівля Театру імені Чехова та як її врятував російський банкір Олександр Лебедєв. Він відродив не лише гастролі кращих російських театрів, а й заснував театральний фестиваль. Приклад, гідний наслідування. Є й інший, жорсткіший варіант: розірвати договір із акціонерами, які не виконують його основний пункт, — розвиток кінематографа в Ялті, тобто нецільове використання виробничого об’єкта.

Міський голова Ялти Олексій Боярчук, який виступив із коментарем ситуації на радіо «Ялтинський меридіан», дотримується такої ж думки: «Якщо інвестиційні угоди не виконуються, треба домагатися визнання їх недійсними й розривати. Він також повідомив, що зустрічався з нинішніми власниками кіностудії, які пояснюють свої дії тим, що зазнають збитків з тієї причини, що «в Криму щороку знімається величезна кількість фільмів, при цьому на кіностудію ніхто не звертається». Міський голова вважає, що за кіностудію слід боротися, але потрібна підтримка кінематографістів.

Але, як кажуть, було б що підтримувати. А щоб було це «що», потрібно повернути кіностудії все сповна, зокрема й історичну територію в центрі Ялти. Силами однієї лише громадськості це не можна зробити. А ось влада Ялти й Криму, взявшись за діло серйозно, мабуть, доможеться позитивного результату. Було б лишень бажання.

КОМЕНТАР

Сергій ТРИМБАЧ, голова Національної спілки кінематографістів України:

— Те, що трапилося з Ялтинською кіностудією, яка має славну й тривалу історію, на жаль, є типовим для нашого часу. Під виглядом «оптимізації» провадиться безсоромна оборудка задля чиєїсь комерційної вигоди. При цьому не обходиться без фальсифікацій та обману. Звернення до влади, до правоохоронних органів теж не приносять відчутних перемін. Надто вже ласим є той шматок кримської землі. Кіно — для чого те кіно, коли можна набудувати котеджів і заробити купу грошенят?

Та Бог є, і справедливість є, хай би пам’ятали про те «наперстники разврата». І їм усе воздасться. Тільки може бути пізно, й зі студією доведеться попрощатись...

Одначе ж ні, не хочеться вірити в такий фінал. Найвідрадніше — кримчани піднялися на громадянську війну (а що, коли проти нас ведуться отакі дії). Зокрема, Кримське відділення нашої спілки на чолі з Валерієм Павлотосом, Громадський комітет Великої Ялти під проводом Григорія Тараненка. Добро буває й із кулаками...

А все ж останнє слово за владою — у першу чергу, самого Криму. Це той самий лакмусовий папірець на предмет їхнього ставлення до культури.