КОМЕНТАРІ

Дмитро ШЛЬОНСЬКИЙ , директор Музею однієї вулиці:

— Сплеск інтересу до Висоцького спостерігається останні півроку. На книжкових ринках Києва з’явилося багато його книжок та дисків. В основному, звичайно, московського виробництва. Але Висоцьким знову зацікавилися. Наша виставка також це підтверджує. У перші дні на виставку приходили «шестидесятники» — люди, які ним завжди марили, приносили безліч плакатів, вирізок, які вони збирали. Потім почала приходити молодь. Але для молоді це — дійсно незнана тема. Звичайно, люди починають по- іншому дивитися на його особистість. Наприклад, Висоцький як актор і співак на сьогодні менш відомий, аніж Жеглов із фільму «Місце зустрічі змінити не можна». Адже, на відміну від інших фільмів, багато з яких забулися, цей культовий фільм знають усі. Хоч і в інших фільмах він зіграв чудові ролі. Наприклад, у фільмі Кіри Муратової «Короткі зустрічі». І оскільки є певний інтерес, отже він — запитаний. Сьогодні слухаєш його пісні й думаєш — нічого не міняється. Більше того, незважаючи на те, що пройшло вже багато років, ти розумієш, що це близьке й нам. Адже Висоцький увійшов в історію радянської епохи як її глашатай і рупор. Тому сьогодні для немолодих людей Висоцький — це їхня юність, для молоді — певний крок уперед для розвитку своїх цінностей і культури.

Віктор МОРОЗОВ , співак, композитор:

— На мою думку, Володимир Висоцький належить до тих рідкісних творців і особистостей, справжню велич яких можна оцінити тільки на відстані — відстані часу, простору, духу. Його трагічне життя саме вже стало піснею, легендою, міфом. Кожне нове покоління відкриватиме у Висоцькому нові грані, а в наш віртуальний час, коли довкола стільки фальші, кічу, блефу й голих королів, особливої ваги набуває те, що Висоцький у своїй творчості був глибинно істинний, правдивий, справжній — до болю, до хрипу, до крику, що пронизує й пронизуватиме завжди кожну небайдужу душу.

Олексій КУЖЕЛЬНИЙ , художній керівник театру «Сузір’я»:

— Мені здається, що сьогодні Висоцький існує в кількох вимірах. Для одних він — частина молодості, для других — вічний жанр авторської пісні, а для третіх — народна творчість. Знаєте, що таке популярність і слава? Це коли люди знають ім’я людини, але не знають, чим ця людина прославилася. І мені приємно, що він має справжню славу, бо, буваючи за кордоном, я кілька разів стикався з тим, що там чули його ім’я, але не знали, що саме він робив і тим більше не знали його пісень. Безперечно, Висоцький має своє планетарне значення в культурі. І це дуже важлива річ. А вже те, наскільки його пісні тиражуються, співаються, наскільки їх транслюють по ТБ, має зовсім інший, прагматичний, рівень. Я не думаю, що це автор, який має зробити покоління зрозумілими одне одному. Можливо, він не єднає часи, але безперечно пронизує їх. Думаю, це робить його камертоном і певним взірцем. Він існує. А неактуальне існувати не може. Для тих, хто знає Висоцького, він існує як зерно, з якого виросло дуже багато сучасних течій. В цьому сенсі, я думаю, це явище, з якого багато хто черпає натхнення. Для мене як людини, яка знала його, навіть бачила у виставах і мала з ним приватну бесіду в Театрі на Таганці, в його творчості є дуже багато речей, у яких я бачу те, що відбувається сьогодні. А значить він затребуваний. Він існує, він серед нас своєю думкою, своїми відкриттями, неповторністю, масштабністю. І якби сьогодні запитали, що слід було б більше всього пропагувати або використовувати з надбання Висоцького, то більше всього я прагнув би, щоби сьогодні подібна громадянська позиція відновилася в нашому суспільстві.