«Любити іншу людину означає побачити обличчя Бога»

Фільм-мюзикл «Знедолені» (за однойменним романом Віктора Гюго) став одним із найуспішніших кінопроектів цього сезону. На днях це підтвердила Американська кіноакадемія, присудивши картині британського режисера Тома Хупера два технічних «Оскара» — за звук і грим, а Енн Хетуей — статуетку як кращій акторці другого плану. Для Хупера, вже відзначеного «Оскаром» у 2010 році за драму «Король говорить!», церемонія не була настільки важливою, як для Хетуей, котра отримала омріяний приз із другої спроби (вперше її номінували 2009 року).

За півтора тижні до того «Знедолених» було представлено на 63 Берлінському кінофестивалі. Після прем’єри Том Хупер, а також зірки фільму — Енн Хетуей і Хью Джекмен — відповіли на запитання журналістів, серед яких був і власний кореспондент «Дня».

— До чого найважче готуватися: до театральної вистави, мюзиклу чи звичайного художнього фільму? І що приносить більше задоволення?

Хью ДЖЕКМЕН: — Мені здається, ось цей чоловік праворуч від мене — Том Хупер — дав нове визначення мюзиклу, зміг піти на такі непрості, сміливі рішення, як спів наживо, і це зробило звук фільму абсолютно неповторним. Це дало сили всім нам, акторам, зробити саме те, що ми зробили. Не скажу, що це було легко. Безперечно, це найважче завдання з усіх, з якими мені доводилося мати справу. Хоча ні, слова «завдання» або «робота» тут недоречні — бо для всіх нас це було улюблене заняття. На всіх рівнях усі ми, разом із Томом, із найпершого дня відчували, що беремося за таке, чого до нас ще не робили. І це так хвилювало, бадьорило, лякало... Словом, готуватися нам справді було потрібно. У Тома було дев’ять тижнів репетицій з усією знімальною трупою — а це, як вам відомо, річ нечувана.

— Чи можете ви зараз сміливо співати на публіку? Чи гратимете ви більше музичних ролей у майбутньому, можливо, навіть випустите власний альбом?

Енн ХЕТУЕЙ: — Дякую, це дуже мило з вашого боку, мені теж подобається ваша коротка стрижка (сміється). Ні, сміливості співати на публіку в мене не додалося. Гадаю, мені комфортніше співати в невеличкій компанії, і це в основному через Расела Кроу і його наполягання, щоб ми саме в такий спосіб краще одне з одним познайомилися. Я сподіваюся зніматися в нових мюзиклах, було б чудово мати більше можливостей для цього. Зараз створюється багато мюзиклів, особливо в кіно. А я їх дуже люблю, тож це принесло б мені багато задоволення і як акторці, і як глядачці. І так, у мене є плани щодо запису альбому, дякую (сміється).

Літературне запитання від «Дня»: — У романі «Знедолені» є багато тем: несправедливість, революція, кохання тощо. А на вашу думку, про що ця історія?

Том ХУПЕР: — Я у відповідь процитую самого великого Віктора Гюго. Він закінчує роман такими словами: «Кохати або бути коханим — цього вже досить. У темряві життя іншої перлини не знайти».

Хью ДЖЕКМЕН: — Я хотів би процитувати останній рядок із мюзиклу: «Любити іншу людину означає побачити обличчя Бога». На мою думку, Гюго багато говорить про духовність чи релігію. Але зрештою він стверджує, що справжня божественність — це співчуття до тих, хто поряд, це доброта, це любов. І я не кажу, що це — те, що ви робили чи Віктор Гюго, але мені здається, що головне — це любов.

Енн ХЕТУЕЙ: — А я процитую Бейонсе (сміх у залі): «What goes around, comes back around, my baby» (Як ти до людей, так і люди до тебе). Я і справді думаю, що фільм, мюзикл, роман — усі вони мають у собі одне й те ж: моменти найглибшої безнадії, моменти найчорнішої, непроглядної пітьми. Але краплина любові може врятувати життя. Нас підтримує співчуття. Це — чи не найкраще з того, що ми можемо дати одне одному як люди.

— «Знедолених» назвали мюзиклом, бо його було знято на основі театральної музичної вистави. Водночас мюзикл у бродвейському розумінні передбачає танцювальні номери — а їх у «Знедолених» немає. Тож чи можна вважати ваш фільм мюзиклом у широкому розумінні?

Том ХУПЕР: — Так, «Знедолені» досить відрізняються від тієї музичної традиції, де переплітаються пісня і танець. Але, на мою думку, він зачіпає людей, оскільки тут відчувається життєвість у поглядах на різні питання і на те, як їх розкрито. «Знедолені» — це величний гімн обділеним, це крик душі стражденних. Коли я працював над фільмом, я думав про неймовірне обурення, яке кипить у світі, про наростання економічної, екологічної і соціальної несправедливості. Під час роботи на наших перших сторінках регулярно з’являлися образи Революції. Це особливий персонаж у цьому фільмі через 150 років. І він надає йому серйозності, що робить наш фільм відмінним від традиційних кіно- і театральних мюзиклів. Можливо, що й мій операторський стиль допоміг створити це інтуїтивне відчуття, ніби все це дійсно відбувається прямо перед вами.

Хью ДЖЕКМЕН: «Гюго багато говорить про духовність чи релігію. Але зрештою він стверджує, що справжня божественність — це співчуття до тих, хто поряд, це доброта, це любов»

— Під час фільмування актори співали наживо. Чому ви вирішили зробити це саме в такий спосіб, і як воно було для всіх залучених у процес?

Том ХУПЕР: — Від самого початку я загорівся бажанням, щоб співали наживо. Фактично я не хотів і фільм знімати, якщо спів буде під запис. Коли я зустрівся на прослуховуванні з акторами і сказав їм, що саме так я хотів би зробити, у них аж очі засвітилися. І ще одна причина, чому я настільки прихильний до живого співу: на мою думку, від виконання під фонограму з’являється якась штучність, фальш. На мене, саме через це є люди, які не змогли полюбити фільми-мюзикли. А ще я переконаний, що обов’язково будуть глядачі, які підійдуть до мене і скажуть: не знаю, чому я ніколи не любив мюзиклів, але цей мене справді зворушив. І так буде тому, що відмова від звичної «фанери» створила емоційний зв’язок, ефект присутності. А ще — і це важливіше — це дозволяє акторам контролювати час, вони самі вирішують, у якому темпі їм співати, що дає їм набагато більше свободи для прийняття емоційних рішень. Я дам вам яскравий приклад вираження цієї свободи: останній рядок у пісні «Мрії». Енн співає: «А тепер життя вбило мою давню мрію», і тут вона сама робить паузу перед останнім словом, «мрію». І цією паузою вона бере свою емоційну вразливість і закриває її, і її погляд стає холодним, і ви бачите, як вона гартує себе, щоб пройти по життю, яке їй нав’язали. Ось ця свобода — вхопитися за момент, вичекати необхідну кількість тих секунд і зробити таку емоційну зміну — якраз й існує завдяки живому виконанню. І це найяскравіший момент цієї пісні. Це стало можливим лише завдяки тому, що Енн мала свободу знайти цей момент у часі.

— Так, це сьогодні одна з найпопулярніших пісень — «У мене є мрія». А яка ваша особиста мрія: «Оскар», діти, шлюб?

Енн ХЕТУЕЙ: — Я б хотіла дожити до років 80-ти з гаком, мати цілу купу онуків чи правнуків, як там вийде з часом — і все одно грати. Займатися тим, що приносить мені задоволення. І все ще бути щасливою в шлюбі. Тож — так, робота, а для рівноваги — чудове життя. Не обов’язково саме в такому порядку!

Хью ДЖЕКМЕН: — Коли я грав у виставі «Оклахома!» Королівського національного театру, то це в основному і стало втіленням усіх моїх професійних мрій. У мене чудова сім’я. В мене більше немає цілої торби мрій. Можливо, як і Енн, я думаю собі так: якщо я просто зможу і далі бути відкритим оптимістом, зберігати цікавість до життя, і відчувати його повноту щодня, то я буду дуже щасливим.

Том ХУПЕР: — А я хотів би бути тут у 90 років, представляти новий фільм, і все ще працювати!

— Наскільки важливою для вас є премія «Оскар»?

Хью ДЖЕКМЕН: — Мого сина звати Оскар, тому за дванадцять років я звик до того, що у мене є «Оскар» (сміх у залі). Я народився і живу в Австралії, але величність та грандіозність церемонії не оминула мене в іншій частині планети. Я впевнений, що те саме стосується нас усіх, це вже стало частиною нашої культури. Щодо запрошення на церемонію... Хочу розказати вам одну історію. Мій батько працював бухгалтером у компанії Price Waterhouse. Я не знаю, чи пам’ятаєте ви старі церемонії «Оскар», але колись на сцену запрошували трьох бухгалтерів з теками, які підтверджували легітимність голосування. І ми просто божеволіли, коли вони виходили на сцену. Пам’ятаю, одного разу мій тато сказав: «Та це ж Боб, ми колись зустрічались по роботі». Я тоді був просто шокований. Бути запрошеним на церемонію в якості номінанта, та вести її разом з Енн — це найнедосяжніші мрії, які збулися.

Енн ХЕТУЕЙ: — Я ще ніколи не вигравала «Оскара», тож і не знаю, як воно і що означає. Напевно, мені варто до цього ревніше ставитися, бути трохи кровожерливішою, чи що. Але правда в тому, що мені 30 років, і я вже двічі номінувалася — тож це перевершує мої найсміливіші мрії і найамбітніші сподівання. Я просто щаслива, що потрапила туди! Коли я була маленькою, то завжди плутала конкурс «Міс Америка» з «Оскаром», і завжди робила собі з фольги корону і ходила в ній. Єдине, що мене цікавило — те, що всі там такі гарні та гламурні, і їм там вочевидь страшенно весело. А тепер все, звісно, набагато глибше, тому що тепер я можу оцінити, яка це важка праця — робити фільм. І як важко з ним розлучатися. Я пам’ятаю, що в одному інтерв’ю з Саллі Філд (а вона така професійна, що просто страшно) ми говорили про те відчуття слизької підлоги і про те, що єдине бажання актора — це злетіти в повітря. Бути в одному залі з натовпом людей, які можуть настільки зрозуміти матеріал, що тебе аж піднімає в повітря! Я хочу сказати, що в мене таке відчуття, ніби я буду в той вечір у компанії чарівників. Це так круто: чарівники і чаклуни. Так, я вже була на церемонії вручення «Оскара», але самого призу не отримала. Але я знаю, що залишитися без «Оскара» — не найстрашніше в житті. Лише потрапити туди — це вже круто. А ще торік я одружилася, тож тепер я знаю, що якщо й виграю — то це таки не буде найщасливішим днем у моєму житті. Я вже щаслива — але якимось спокійним щастям.

Китайська журналістка: — Скажіть, все ж таки для чого людям іти до кінотеатру, купувати квиток і дивитися ваш фільм?

Хью ДЖЕКМЕН: — Насамперед — із Новим вас роком! Коли в Китаї Новий рік, сьогодні? Ну, тоді щасливого Нового року! На мою думку, це якраз та пора, що треба. Для мене Новий рік — завжди час для роздумів. Він змушує чесно замислюватися над власним життям, над тим, що вже зроблено. А також поміркувати про те, що для мене найважливіше. Як я можу бути корисним? Як я можу пройти ще далі за наступний рік, щоб якось змінити світ і зробити його кращим? Ось про це і говорить Віктор Гюго. Сподіваюся, «Знедолені» вам сподобаються і відновлять вашу віру в любов і в життя.

Енн ХЕТУЕЙ: — А я б хотіла додати ще два моменти. По-перше — я б хотіла висунути Х’ю Джекмена на президента Всесвіту! Я думаю, ви б за нього теж проголосували. Я ніколи не була в Китаї — сподіваюся, незабаром зможу туди поїхати. Але я уявляю собі китайську культуру такою, що має глибоке родинне коріння. Там дуже важливе шанобливе ставлення до власних предків і турбота про старше покоління, і вам пощастило, що вони ще живуть поруч із вами. Цей фільм — про любов і про родину. І я думаю, що у культурі, де ці цінності такі важливі і нерозривно з нею пов’язані, він знайде широкий відгук.