Малюнки від «проблем з пам’ятю»

Читачі «Дня» добре знають цього художника із Харкова, адже його малюнки не один раз виходили на наших шпальтах. Із 2013-го до сьогодні Нікіта Тітов створив більш ніж 70 плакатів про важливі події в житті країни. Зазвичай він публікує їх на своїй фейсбук-сторінці, проте цього разу 23 плакати матеріалізувались у «цілодобовій галереї» — вітринних вікнах агенції «Укрінформ».

НЕЗВОРОТНІ ЗМІНИ

Виставку «Шлях свободи. П’ять років України в плакатах Нікіти Тітова» спільно з інформаційним агентством організували  Національний музей Революції Гідності, Центр досліджень визвольного руху та Український інститут національної пам’яті.

Генеральний директор музею Ігор ПОШИВАЙЛО каже: «Відібрані плакати лаконічно і точно описують те, що відбулося з нами за цей час, сьогоднішні наслідки цих подій та їхній вплив на майбутнє. Це не стільки про конкретні дати та події, як про те, наскільки ми усі подорослішали, як усі разом зрозуміли, що майбутнє країни залежить від нас. Цій виставці краще мандрувати на схід і південь, у ті регіони, де треба не нав’язувати нові міфологеми та стереотипи, а спонукати людей шукати відповіді на гострі запитання сьогодення».

Олександр ХАРЧЕНКО, генеральний директор «Укрінформу», зауважив, що організація мистецької виставки є експериментом для агентства. Добірка робіт Нікіти Тітова нагадує кореспондентам репортаж, тож вони радо погодилися «розбавити» свої тексти і світлини такими художніми замітками.

Сам художник описує свою роботу так: «Говорити мені складніше, ніж малювати. Тому я і почав робити плакати — щоб висловити у них більше. Перший, «Країна народжується», був створений ще під час Майдану. Я тоді відчув, що зміни незворотні. Україна вже ніколи не буде такою, як була. У мене немає замовлень на плакати, це ті теми, повз які не можу пройти, про які маю бажання сказати щось важливе».

КАЛЕНДАР ВІЙНИ

Плакати, що висять у вітринах, чимось нагадують щоденник у соцмережі. Дата, короткий опис чи уривок з розмови і зображення «в яблучко». Чорне тло тут не рідкість, але особливо виділяються два календарі. Перший — той, на якому назви усіх 12 місяців замінені словом «війна». Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ЯТРОВИЧ коментує його так: «Напередодні свят для будь-якого суспільства нормально думати про святкування і майбутнє. Але важливо в цій нормальності не забувати про особливість нашої ситуації: визначальним для нас є календар війни. Перегорнути, закрити його можна одним чином — перемогти».

Другий календар зафіксував період голодування Олега Сенцова. «Просто якось побачив перед собою цифри календарної сітки й усвідомив, наскільки це багато, — підписав Нікіта цей твір. — І потім додавав цифри ще і ще». Керівниця програм Центру досліджень визвольного руху Ярина ЯСИНЕВИЧ ділиться враженнями: «Коли я бачила оновлення календаря Сенцова у стрічці, думала, що це треба було розміщувати як зовнішню рекламу з нагадуванням про те, в яких умовах ми розвиваємось і якою ціною здобуваємо свою свободу».

Є на виставці присвяти волонтерам (із серцем замість центральної О), патріотам (це слово стало корінням міцного дерева), добровольцям (у вигляді міцної сітки, сформованої з рук). Звичайно, не обійшлося без гірких зауважень, актуальних у передвиборчий період. Наприклад, слово «пам’ять», яке поволі зникає під чорним фоновим кольором і рухами малярного валика. Надихнуло на це Нікіту знищення пам’ятних графіті часів Майдану на вулиці Грушевського. Але хіба мало дрібних і водночас важливих деталей з учорашніх днів ми вже забули? Чого коштуватиме нам таке забуття? Є і плакати з недвозначним нагадуванням: досить чубитися один з одним, треба єднатися і боротися разом за свою країну, як це було 2014 року.

Створив Нікіта Тітов і прообраз дорожнього знаку, який міг би стояти на під’їздах до зони АТО/ООС. Серед топонімів там з’являється несподіваний, але жахливо реальний — війна. Художник згадує: «Одного разу в Києві я спілкувався з компанією, люди з якої живуть легко і майже не відчувають, що в країні відбувається. Засмучений, я повертався до Харкова і побачив подібний вказівник. Зателефонував Русланові Горовому (документаліст, письменник, Нікіта створив ілюстрації для його книжки «Казки на ніч». — Ред.) і запитав: друже, а скільки від Києва до війни? Він сказав, що 700 кілометрів. Так я і доповнив цю табличку».

Утім, найважливіший для автора плакат на цій виставці — оптимістичний. Це той, де слово «війна» виправляється на «вільна». Натяк на те, що всі зусилля та страждання не даремні, що ми можемо досягти мети — вільної, незалежної України.

Плакати експонуються на вікнах та у приміщеннях «Укрінформу» до 14 січня.