Марні уроки

У програмі представлено чотири  картини, які  показують різножанровість кінематографу країни, знаменитої своїм мистецтвом кіно на весь світ.

В афішу включили фільм  «Конформіст», знятий Бернардо Бертолуччі за однойменним романом Альберто Моравіа 1970 року. Цей класик кіно у масовій свідомості більше запам’ятався як автор скандального «Останнього танго в Парижі», створеного двома роками пізніше з популярними акторами Марлоном Брандо та Марією Шнайдер (зараз, коли Ларс фон Трієр дозволяє собі вставляти у картини відверті порнографічні кадри, важко навіть повірити у те, що «Останнє танго...» було не просто під забороною, в Італії знищили усі, окрім авторської, копії фільму, а сам режисер був позбавлений громадянських прав на п’ять років).

Можна зрозуміти, чому вибір організаторів Днів італійського кіно припав саме на «Конформіста», який розповідає про співпрацю нащадка аристократів Марчелло (Жан-Луї Трентіньян) із фашистським режимом Муссоліні. Щось схоже ми нині спостерігаємо у сусідній країні. Не дивно, що безпідставно звинувачуючи Україну у розпалювані фашизму, Росія сама на практиці культивує людиноненависницьку філософію і розпочала неоголошену війну проти нашої країни.  Цікаво, що фільм «Конформіст» нещодавно багато місяців поспіль демонстрували в одному з найпопулярніших московських кінотеатрів. У зв’язку з чим виникають запитання: чи примусив фільм Бертолуччі хоч когось із публіки замислитися про наслідки колабораціонізму? Чи уроки історії залишаються для людства марними, бо воно їх просто не здатне засвоювати?

До Днів італійського кіно потрапила й документальна стрічка — «Римська окружна дорога»  Джанфранко Розі, яка здобула «Золотого лева» на минулорічному  Венеціанському кінофестивалі. У ній представлено портрети простих містян, що певним чином причетні до життя найбільш дорогої автомагістралі Італії. Призом відмічено також картину Алісії Шерсон «Майбутнє», що 2013 р. здобула нагороду KNF Роттердамського міжнародного кінофестивалю. Те, як формується майбутнє сучасних юнаків та дівчат, режисер досліджує на прикладі вісімнадцятирічної дівчини та її брата, що втратили батьків в автомобільній катастрофі. Зв’язавшись зі злодіями, що планують обікрасти дім колись знаменитого голлівудського актора, підліток та його сестра мало не стають співучасниками злочину. Однак Б’янка закохується у сліпого тепер колишнього виконавця ролей супергероїв і пориває стосунки зі злочинцями. Автор фільму, схоже, вірить, що любов врятує світ — адже саме кохання дівчини до чоловіка, старшого від неї мало не півстоліття, корегує їхню з братом долю.

Відкрився ж фестиваль комедією Серджо Рубіні «Я повернуся», яка б’є у саме яблучко проблем сучасної цивілізації — заздрість і конкуренцію, що з неї витікає. Головний герой картини зі шкільної парти суперничає з однокласником, який в певний момент стає більш успішним у торговому бізнесі, ніж він. Не витримавши принижень успіхами свого заклятого ворога, нещасний накладає на себе руки. Потрапивши у небесний «розподільник», колишній бізнесмен із прикрістю дізнається, що  його відправляють не на вищі поверхи неземного санаторію, а у підвал. Завдяки неусвідомленій добрій справі, самогубцю дають можливість прожити на землі ще один тиждень, при тому в тілі іншої людини. Чи використає герой цей час, щоб подбати про вічність і виправити за відпущені йому земні дні свою погану карму? — власне, це питання і є основою інтриги сюжету. Комедія висміює не лише звичаї сучасного життя, у якому ми змушені грати не притаманні нам ролі, а ідея успіху поневолює такою мірою, що людина стає глибоко нещасною і хворою, зображаючи при тому здорову, успішну і щасливу. Режисер сміється і над нашим уявленням про потойбічний світ. У ньому на місці чи то Господа Бога, чи то одного з апостолів, що виносить остаточне рішення, хто довіку перебуватиме в Раю, а хто в Пеклі, опиняється Карл Маркс, який не прощає капіталістичну експлуатацію трудящих. З огляду на те, що наша країна тепер прагне у «щасливе» капіталістичне майбутнє, фільм «Я повернуся» теж видається досить злободенним. Дуже хочеться вірити, що ми засвоюємо хоч якісь уроки, що вчимося не лише на власному, а й на чужому сумному досвіді.