Місцеві майстри — глобальні тенденції

Уже кілька тижнів триває цикл лекцій відомої мистецтвознавиці, лекторки та арт-кураторки, співробітниці Культурно-мистецького центру Національного університету «Києво-Могилянська академія» Діани КЛОЧКО «Стилі мистецтва України: від античності до авангарду». Двічі на тиждень — щовівторка та щоп’ятниці — дослідниця розповідає в онлайн-лекціях про основні стилі, що єднають українське мистецтво з європейським (до слова, на Ютуб-каналі Центру можна послухати й курс Діани Клочко «Стилі європейського мистецтва»). Нещодавно відбулася лекція, присвячена мазепинському бароко. Що єднає український стиль з західноєвропейським? Де на території Кремля й досі присутній герб Мазепи? Та що об’єднує українців та англійців? Відповіді на ці та інші питання було наведено у лекції, стислі тези якої підготував «День».

ЗАЛЮБЛЕНІСТЬ У РОСЛИННИЙ ОРНАМЕНТ

Недарма дехто з дослідників називає мазепинське (козацьке) бароко першим національним стилем. «Мазепа був гетьманом, який міг із Західної Європи запросити будь-яких майстрів, але волів спиратися на те, як будували місцеві фахівці, тобто це була в прямому сенсі місцева традиція», — розповідає Діана Клочко. Тож не дивно, що в мистецтві того часу було багато елементів саме народної традиції. 

Напевно, одним із найхарактерніших з них є рослинний орнамент, який на той час був присутній всюди: від ікон і рельєфів храмів до одягу. Більш того, навіть леза зброї тоді прикрашалися візерунками з переплетених рослин. «Ця любов до рослинності — ознака справді якоїсь національної залюбленості в те, що проростає, — пояснює дослідниця і додає: — Любов до квітів на кінець XVII — початок XVIII століття була така ж пишна й нестримна ще в однієї нації — англійців, які в цей момент виготовляють неймовірні квіткові натюрморти, збирають фантастичні квіткові композиції, накопичують гербарії». Прикметно, що герб Мазепи (зокрема той, що був розміщений на Чернігівському колегіумі) теж оточений квітами, серед яких можна впізнати й тюльпани, які тоді були одними з найдорожчих квітів не тільки в Україні чи Нідерландах, а й по всій Європі. Ще однією особливістю таких храмів були виїмчасті зорі, які прикрашали стіни церков зовні. «У стіні ніби робилася оборотна форма — це те, що потім так цікаво інтерпретує в скульптурі Олександр Архипенко», — пояснює Діана Клочко. Принагідно нагадаємо, що й на гербі Мазепи була шестикутна зоря. 

БУВ І ЩЕ ОДИН ЕЛЕМЕНТ, МАЙЖЕ ВТРАЧЕНИЙ У ХХ СТОЛІТТІ ЗІ ЗНИЩЕННЯМ БАГАТЬОХ ДЕРЕВ’ЯНИХ ЦЕРКОВ — ВЕЖІ-СЛУПИ. НАПЕВНО, НАЙЯСКРАВІШИЙ ЇХ ПРИКЛАД БУВ У ВОЗНЕСЕНСЬКІЙ ЦЕРКВІ В СЕЛИЩІ БЕРЕЗНА МЕНСЬКОГО РАЙОНУ (ЧЕРНІГІВСЬКА ОБЛАСТЬ), ЯК ЗАСВІДЧУЮТЬ ДЕТАЛЬНІ ФОТО ХРАМУ С.ТАРАНУШЕНКА

Зазвичай храми в цьому стилі були п’ятибанними. Для них були притаманні й великі різьблені іконостаси, з вигадливою багатоярусністю та вишуканою різьбою (як наголосила дослідниця, до епохи Мазепи іконостаси були низькі). Результатом такої зміни стало й те, що більше коштів почали вкладати у роботу різьбярів. Був і ще один елемент, майже втрачений у ХХ столітті зі знищенням багатьох дерев’яних церков — вежі-слупи. Напевно, найяскравіший їх приклад був у Вознесенській церкві в селищі Березна Менського району (Чернігівська область), як засвідчують детальні фото храму С. Таранушенка (модель церкви можна переглянути у книзі з доповненою реальністю «Знищені шедеври української дерев’яної сакральної архітектури»). 

АРХІТЕКТУРНИЙ ДІАЛОГ ЦЕРКОВ

Народні елементи природно поєднувалися в мазепиному бароко з західноєвропейськими. Наприклад, башти, вежі й собори містили рельєфні зображення ікон, що було певним аналогом поширення сакральних мотивів у Західній Європі. Проте, варто визнати, що такі елементи використовувалися рідше, ніж, наприклад, рослинний орнамент, адже храми будувалися здебільшого з цегли й зробити такий рельєф майстри не завжди могли собі дозволити. Не був чужим для українців і символ всевидячого ока, який використовували не тільки масони. Зокрема, такий рельєф був і на Богоявленському соборі (головному храмі Києво-Братського Богоявленського монастиря), а з початку ХІХ ст. — і на південній частині Святодухівської церкви Могилянки. 

«ТАРАС ШЕВЧЕНКО У СВОЇЙ ХУДОЖНІЙ ТВОРЧОСТІ НІБИ ЙШОВ ШЛЯХАМИ МАЗЕПИ. ДЛЯ НЬОГО ЦЯ АРХІТЕКТУРНА ІСТОРІЯ БУЛА ДУЖЕ ВАЖЛИВА», — РОЗПОВІДАЄ ДІАНА КЛОЧКО

А, напевно, одним із найхарактерніших елементів європейського бароко, який став невід’ємною частиною багатьох пам’яток першого національного стилю, є волюта (архітектурний мотив у формі спіралеподібного завитка з кружком у центрі) на картушах (скульптурна прикраса у вигляді декоративно обрамленого щита чи напіврозгорнутого згортка; вони часто прикрашають парадні входи до палаців), що потім розвинеться у надзвичайної краси фронтони з рослинним елементом. Як зазначила Діана Клочко, цей елемент є суто архітектурною прикрасою, яка сполучає народну традицію з європейським баченням фронтону: «По боках картушу містяться волюти, які майстри Лівобережжя і півночі України могли побачити, наприклад, у Львові, де в цей час, починаючи ще з Ренесансу, і в маньєризмі, і в ранньому періоді бароко, їх уже вводили дуже активно, особливо в архітектурі католицьких ченців. Це дуже важливий момент: православна архітектура могла запозичувати у католицької певні елементи, не боячись того, що в цьому є щось єретичне. І все XVII століття українці дуже активно вчили грецьку й латину, бо розуміли, що мають бути європейцями». 

Водночас важливо пам’ятати, що тоді як європейське бароко дотримувалося принципів повторюваності й симетричності (яка була й у Ренесансі), українські майстри не боялися поєднувати елементи щоразу в новий спосіб, створюючи дивовижні комбінації (як це засвідчує, наприклад, Будинок Чернігівської полкової канцелярії (Будинок Мазепи) або Чернігівський колегіум). 

ВИЯВ ІСТОРИЧНОЇ ТЯГЛОСТІ

XVII століття — це час, коли «і поляки, і українці шукали своїх далеких предків, з якими вони могли свій народ асоціювати, шукали свій давній родовід. Цей пошук був тісно пов’язаний і з тим, чому Мазепа добудовував, перебудовував, реконструював давні храми. Адже він, як і Петро Могила, розумів, що руському народу потрібна історична тяглість — тому Софія Київська, Успенський собор були перевдягнуті в нові шати», — пояснює тогочасний контекст Діана Клочко. І грошей на це Мазепа не шкодував. Чого вартує лише побудова муру навколо Києво-Печерської лаври, який перетворив її на добре укріплене містечко. 

ОНУФРІЇВСЬКА ВЕЖА — ЦЕ НЕ ТІЛЬКИ ПАМ’ЯТКА АРХІТЕКТУРИ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗНАЧЕННЯ; ЇЇ ЩЕ НАЗИВАЮТЬ ПАЛАТНОЮ ВЕЖЕЮ, ОСКІЛЬКИ ЗА ПЕРЕКАЗОМ ТУТ БУЛИ ЖИТЛОВІ ПАЛАТИ ІВАНА МАЗЕПИ

Утім, чи зможемо ми зберегти бодай частину того, що врятував чи побудував свого часу Мазепа? Поки гармата «Лев», зроблена українським ливарем із Глухова Карпом Балашевичем, що має лафету (основу) з гербом Мазепи, виставлена недалеко від кремлівського Арсеналу як один із російських військових трофеїв (попри те, що, як відомо, Російська імперія нищила все, пов’язане з пам’яттю про Мазепу — портрети, герби на будівлях тощо), у столиці України в жахливому стані перебуває Онуфріївська вежа. Це не тільки пам’ятка архітектури національного значення; її ще називають Палатною вежею, оскільки за переказом тут були житлові палати Івана Мазепи. Лишається сподіватися, що її, як і багато інших важливих для нашої історії пам’яток, вдасться зберегти.