Москва в червні: від «Меланхолії» до «Криниці для спраглих»
33-й Московський міжнародний кінофестиваль цього року проходитиме у звичному для цього заходу стилі змішення пафосної самопрезентації й суперечливих мистецьких якостей.
Почнемо з пафосу. Один із членів журі — відома акторка, дочка Чарлі Чапліна й онука класика американської драматургії Юджина О’Ніла — Джеральдіна Чаплін. У вісім років дебютувала на екрані у фільмі Чарлі Чапліна «Вогні рампи». Дуже швидко проявила себе як глибока драматична актриса. У 1965 році знялася в останньому фільмі батька «Графиня з Гонконгу». Серед знаменитих ролей — Тоня у фільмі Девіда Ліна «Доктор Живаго» (1965), Анна у «Вигодуй ворона» — одному з найкращих фільмів іспанського класика Карлоса Саури (1976), Катерина в картині Педро Альмодовара «Поговори з нею» (2003). У стрічці 1992 року про Чарлі Чапліна «Чаплін» виконала роль своєї бабусі Ханни.
Почесним гостем фестивалю стане Вернер Херцог — один із найславетніших світових режисерів, рушій німецького нового кіна 1970-х років, автор рекордної кількості — п’яти фільмів — із Клаусом Кінскі. Прибувши як живий класик, Херцог представить добірку своїх найкращих робіт, серед яких будуть і всі картини з Кінскі, і пізніші голлівудські проекти.
До останньої миті чекали ще одну знаменитість — знаменитого дисидента й драматурга, колишнього президента Чехословаччини і Чехії Вацлава Гавела. Щоправда, в ролі... дебютанта. Адже цього разу Гавел спробував себе в режисурі. Фільм «Відхід» — фантасмагорія про те, як колишній голова держави йде зі своєї посади.
Загалом у конкурсі 18 картин, що представляють національні кінематографи від США до Японії. Є жанрове кіно для широкого глядача, є суто розважальні фільми. А втім, більш експериментальний акцент має паралельний конкурс «Перспективи»; також є цікаве нововведення — конкурс документальних стрічок, це при тому, що в позаконкурсній програмі вже є неігрова секція «Вільна думка».
Чимало уваги привернуть «8 1/2 фільмів»: тут покажуть фільми, що отримали престижні міжнародні нагороди або були зняті знаменитими режисерами — «Меланхолія» Ларса фон Трієра (каннська «Золота пальмова гілка» Кірстен Данст як виконавиці кращої жіночої ролі), «Одного разу в Анатолії» Нурі Більге Джейлана (Гран-прі Канн), «Піна» — яскравий документальний фільм Віма Вендерса про велику Піну Бауш, «Карлос» — біографія супертерориста Ілліча Раміреса Санчеса в інтерпретації француза Олів’є Асаяса.
До того ж, окрім добірки «Вернер Херцог. Шукач пригод», кіноманів зацікавлять ретроспективи британської акторки Гелен Міррен, великих кінематографістів — американського та угорського — Сема Пекінпа та Бели Тарра. Покази кіно досягнень Іспанії та Італії, секції з провокаційними назвами і змістом — «Дикі ночі» і «Секс, їжа, культура, слава», «Соціалістичний авангардизм» і «Гала-прем’єри». Тож глядачеві протягом цих десятьох днів буде з чого вибирати.
Україна, втім, у цьому розмаїтті не представлена. За двома винятками, опосередковано: у фільмі-закриття фестивалю — «Розплаті» британця Джона Меддена (його «Закоханий Шекспір» отримав «Оскара» у 1998 році) за сюжетом троє колишніх агентів Моссаду шукають людину, схожу на нацистського злочинця, на території України, щоправда, уся та Україна зафільмована в Угорщині. А також ретроспективно: у «Соціалістичному авангардизму» знайшлося місце «Криниці для спраглих» Юрія Іллєнка.
Чому не може постачати достатню кількість фільмів бодай на сусідні фестивалі, як це без особливої напруги роблять ті ж таки угорці або поляки, — то вже окреме питання.
