«Моя релігія — любити життя»

Життя дійсно благоволило до сина столяра з невеличкого італійського містечка Фонтана Лірі. Його, молодого, «негарного й незграбного», помітив на сцені любительського театру режисер Лукіно Вісконті й запросив спочатку до себе в театр, а потім і в кіно. Кінодебют Мастроянні відбувся 1947 року, і відтоді він щороку знімався в трьох—чотирьох фільмах. «Грати — це єдине, що мене збуджує, примушує відчувати себе живим», — зізнавався актор.

З-понад 160 ролей, зіграних Мастроянні, значну кількість створено в співавторстві з відомими італійськими режисерами. Він знімався у, за його власною атестацією, «аристократа», «маестро шкільного вчителя» Вісконті, у «педантичного під час зйомок і схожого на хірурга» Міккеланджело Антоніоні, у Етторе Скола та у Вітторіо Де Сіка. Але головним режисером у своїй долі Мастроянні вважав Федеріко Фелліні, бо «він кращий від усіх, тому що схожий на мене. Актори в нього не грають, а живуть». Багато хто називав Мастроянні альтер его Фелліні. Сам актор, що зіграв в семи фільмах «божественного Федеріко», досить іронічно ставився до такого визначення: «Фелліні вибрав мене, щоб я його зобразив... Чому мене? Хто знає? Може, він угледів у мені риси, які саме були йому потрібні? А може, у мене волосся на голові більше, ніж у нього! От він і вибрав мене!»

Мастроянні був прихильником режисерського кінематографа, вважав актора лише «порожнім ящиком», із якого режисер може витягнути те, що йому необхідно. Він ніколи не любив сперечатися, вередливо доводити постановнику «своє бачення» й завжди, як зазначив одного разу Фелліні, «входив в образ навшпиньки». При цьому його творчий діапазон був практично безмежним: від веселої комедії Мастроянні переходив до драми, від драми — до детектива, взагалі, за власним визнанням, перепробував усе.

Сам Мастроянні тішився тим, що завжди видавав себе за дитину. Але ця дитина легко перетворювалася в палкого закоханого. «Але ж ви найвідоміший латинський герой-коханець», — вигукує екзальтована журналістка у фільмі «Фелліні — щоденник режисера».

Мастроянні — «латинський коханець», Мастроянні — альтер его Фелліні, Мастроянні — котрий цитує Шекспіра і Чехова і Мастроянні, закоханий в кіно. Чотири ключові образи геніального актора змальовані в посмертному фільмi-сповіді «Я згадую, так, я згадую».

В останньому інтерв’ю, неначе передчуваючи близьку смерть, на запитання «Про що ви мрієте, пане Мастроянні?», великий актор відповів: «Бути нарешті вільним. Вільним від слів і вчинків. Принаймні, ніхто більше не зможе ні в чому мені дорікнути».

ДО РЕЧI

Українці мають особливу нагоду згадати про ювілей Марчелло Мастроянні: в одному з інтерв’ю незадовго до смерті, розповідаючи про свою родину, геніальний італійський актор повідомив, що він... наполовину українець. Його мати ще в роки Першої світової війни дівчинкою-підлітком виїхала з України в Німеччину. Через кілька років вона зустріла в Іспанії свого майбутнього чоловіка та батька Марчелло...

№185 29.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»