Музичне «Мовчання»
До кінця травня в арт- вітальні «Імпровіз» Київської організації Національної спілки композиторів України проходить виставка Юрія Нікітіна.
Перше, що бачать ті, хто входить до невеликої зали — картини, а на них — природа, люди, предмети. І роздуми, осяяння, радість, життя.
На відкритті виставки «Мовчання» був присутній художник — усміхнений світлий майстер. Юрій Нікітін народився і живе у Києві, закінчив Художній інститут, був учнем Данила Лідера. Працював у кіно, ілюструє книги, займається графікою. А ще він пише ікони і розписує храми.
Одна зi сфер його інтересів — середньовічна історія і міфологія. Тому живописні роботи насичені різноманітною символікою і мають колосальні можливості для споглядання. Альберт Швейцер в книзі «Йоганн Себастьян Бах» писав: «Хтось думає, що бачить картину, тоді як насправді він чує, бо його художнє хвилювання виникає від музичного звучання або мовчання, яке він відчуває в зображеному». Ці слова в повній мірі стосуються зустрічі з полотнами Нікітіна. У кожного — своя мелодія, яка твориться з сюжету, фарб палітри, руху ліній, переклички світла і тіні. Подумалося, що якби Юрій Нікітін був музикантом, він би складав романтичні балади. Юрій ставиться до музики трепетно, як до найдосконалішого виду мистецтва. Адже вона стикається з речами нематеріальними і дозволяє нам їх відчути.
Пілігрим сидить на краю урвища — заснув або змерз, або досяг бажаної мети, а лютня і палиця впали на сніг. Навколо крижані скелі, над головою похмуре небо — але в хмарах видно блакитний просвіт з дороговказною зіркою. Значить, шлях буде продовжений? Самітник проростає в грунт лісу, в якому живе. Він — дерево і янгол одночасно.
Є картини, безпосередньо пов’язані з музикою. Дуже теплі «Музичні інструменти», дуже іронічна «Опера», дуже вишуканий «Танок дервіша». А на полотні «Чайковський. Лускунчик. Па-де-труа» небесне світло мистецтва осяює страхітливу реальність з хатою і сніжною бабою, яка мріє стати балериною.
Частина творів виконана в унікальній авторській техніці живопису на шкірі, і вони дивують особливою красою втілення. Золоте сяйво випромінює Свята Цецилія, покровителька музики, винахідник органу. А Зелена людина, виткана з трави, коріння, гілочок, дивиться на глядача суворим поглядом природи.
Центральне місце на виставці посідає портрет Миколи Мясковського. Перше і єдине у світі живописне зображення великого композитора має багатозначну назву «Мовчання». Так називається симфонічна притча, написана ним за мотивами казки Едгара По 1909 року. Так назвали всю виставку Юрій Нікітін і її організатор і автор ідеї, композитор Олексій Войтенко
Віриться, що розповідь Олексія Войтенка про Мясковського, що прозвучала на відкритті, слугуватиме для багатьох імпульсом для звернення до музики видатного майстра. Сьогодні Олексій є одним з нечисленних дослідників і знавців творчості Мясковського. З його ініціативи два роки тому у Києві відбувся концерт, на якому «Київська камерата» виконувала твори забутого класика.
Микола Якович Мясковський (1881—1950), творець універсального обдаровання, залишив величезну спадщину, що включає 27 симфоній, а також квартети, концерти, сонати, симфонічні поеми і вокальні твори. За життя, будучи флагманом радянської музики, був надзвичайно запитаний, його твори виконувалися видатними диригентами на батьківщині і за кордоном. Після смерті його ім’я занурюється в тінь, музику виконують дедалі рідше і рідше. Хмара забуття і нерозуміння стала розсіюватися тільки в останні роки, особливо після того, як диригент Євген Свєтланов здійснив запис всіх симфоній Мясковського.
Мясковський був і залишається загадковою постаттю в історії музики. Його називають останнім великим класиком російської музики. І першим російським авангардистом. Музика його — таємнича, меланхолійна — і незмінно піднесена. Достеменно класична, вона має привабливу силу, а отже, передбачає неодмінне повернення до неї після першого слухання.
Повернувшись же до портрета Мясковського пензля Юрія Нікітіна, ставиш запитання — про яке мовчання йде мова? Властиве композитору, який був людиною благородною, несуєтною, самітницької вдачі? Або про інфернальне мовчання часу, що десятиріччями зберігає таємницю цієї людини?
Вечір-відкриття, який вела керівник Арт-вітальні Ганна Щербакова, проходив у тональності дружнього повільного спілкування. І звучала музика. Композитор і піаніст Вікторія Гаврик виконала фортепіанні твори, свої і Олексія Войтенка. Грала талановито, поєднуючи прекрасну техніку з глибоким відчуттям кожного звуку. Надзвичайно доречні були довгі фінали з повільно завмираючим звучанням, коли можна відчути вібруючу межу звуку і тиші, сестри мовчання.
Більше року Вікторія Гаврик і Олексій Войтенко успішно здійснюють інтернет-проект «Культурне співтовариство vg.co.ua», адмініструванням якого займається ще один ентузіаст, програміст і веб-дизайнер Олексій Пархоменко. Мета проекту — популяризувати сучасне українське мистецтво, а основний тематичний акцент зосереджено на академічній музиці. Виявити, що сьогодні молоді обдаровані музиканти натхненно і упевнено виконують місію охоронців — хіба це не відкриття?
