Музика свята

Класичне мистецтво сьогодні — талан справжніх знавців, своєрідних музичних гурманів. Ганна Середенко працює над тим, щоб коло цінителів справжнього мистецтва ставало дедалі ширше і ширше. Дев’ять років тому вона зібрала «під свої прапори» українських музикантів, створивши доброчинний проект «Мітці — за духовне відродження Україні». Всі подальші роки стали плідним творчим пошуком, який дозволив урізноманітнити творче життя музикантів виконанням славетних шедеврів і творів, що рідко звучать, а також зацікавити багато слухачів філармонічними концертами. Середенко сформувала три концептуально різні цикли — «Крізь віки та кордони...», «Творча лабораторія «Дебют» і «Музика в Різдво».

Концерт «Музика в Різдво» — особливий. Він звучить один раз на рік в Національній філармонії. Щорічно програма змінюється. Цього разу прозвучав Шостий концерт циклу «Музика в Різдво» — «Фантазія для двох». Ганна Середенко разом з Павлом Качновим виконала «Фантазію фа мінор для двох фортепіано» Ф. Шуберта, «Угорські танці» Й. Брамса, Сюїту-фантазію «Попелюшка» С. Прокоф’єва і «Блакитну рапсодію» Дж.Гершвіна. Цей вечір став справжнім еліксиром душі для меломанів.

— У ваших Різдвяних концертах задіяна не характерна для філармонічних дійств фігура — театральний режисер.

— Це не випадково, наші концерти продумані з певною часткою театралізації, саме цим вони відрізняються від суто академічних концертів, такого суворого, забутого філармонічного стилю в кращому його вияві. Мені захотілося театралізувати музику відповідно темі концерту, створити якийсь особливий світ, який немов би її візуалізує. Ми зробили деталі конкретних декорацій, вигадували сценографію, одягалися у відповідні костюми. Організовувати цей простір як театральний нашому проекту допомагає режисер Олена Негреску.

— У чому була особливість програми цього року?

— Спочатку вона мала назву «Фантазія для двох фортепіано», десь дорогою «фортепіано» загубилося і залишилася «Фантазія для двох». Слухачам пропонувався такий сюжет: ніч, у філармонії закінчилася репетиція оркестру, на пульти, підсвічені різнокольоровими свічками, накинута біла прозора тканина, і двоє музикантів починають фантазувати, грати романтичного Шуберта, танці Брамса, казку Прокоф’єва, голівудську музику Гершвіна. Головна дійова особа вечора — музика. Мій колега Павло Качнов — прекрасний партнер, з ним легко імпровізувати, ми, що називається, говоримо з ним однією мовою, добре чуємо одне одного. У нас з Павлом одна школа, і це дуже допомагає в роботі.

— Як створюються ваші програми?

— Я все вирішую самостійно. У мене немає ні імпресаріо, ні помічника, тому все доводиться робити самій. Дуже не люблю, коли журналісти називають мене «успішним музичним менеджером», бо організаційними питаннями займаюся лише тому, щоб зуміти виявити себе в музиці, щоб концерт відбувся в такому вигляді, як я його задумала. Віддаю перевагу роботі з молоддю. З нею дуже цікаво працювати. Молоді музиканти дуже щирі, й вони вірять у дива, вірять в ту музику, яку виконують, граючи її серцем.

— Ви викладаєте в НМАУ, а концерти можна назвати вашою особистою ініціативою?

— Їх можна назвати як завгодно: подвижництвом, місіонерством, способом існування і можливістю самовираження. Я рада, що можу проводити свої концерти і концерти колег і друзів за сприяння і підтримки приватних осіб, шляхетність яких полягає в їхній зацікавленості, щоб музика доходила до слухачів, тішила їх і збагачувала внутрішній світ...