«Ми готові співати Гімн України і вдень, і вночі, і зранку!»

Вони співають про кохання, виконують балади, романси, фольк, класичні твори, рок-н-рольні хіти, джаз... І всі без винятку їхні композиції випромінюють позитив. Як, зрештою, і самі піккардійці — Володимир Якимець, Ярослав Нудик, Андрій Капраль, Богдан Богач, Роман Турянин та Андрій Шавала. З піснями «Старенький трамвай», «Пустельник», «Капелюх», «Кантрі», «Shizgara», «Шаляла», «Спитай», «О sole mio», «Колискова для Аліси» (а всього їх у репертуарі «Піккардійської терції» — понад три сотні), від яких солодко завмирають серця численних шанувальників гурту, секстет об’їздив чи не півсвіту. На гастрольній карті гурту — Польща, Німеччина, Іспанія, Італія, Франція, Канада, США, Сінгапур, Бельгія, Швейцарія... Хоч би де виступала впродовж двох десятиліть ця вокальна формація, завжди причаровувала зали не лише досконалістю, а й вишуканістю співу і величезною повагою до слухачів. 2006-го «піккардійці» представляти українську культуру депутатам Єврокомісії у Брюсселі, а 2008 р. колектив став лауреатом найвищої в Україні творчої відзнаки за вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва — Національної премії ім. Тараса Шевченка.

На концертах, присвячених творчому ювілею, формація представить найкращі свої хіти. Глядачі зможуть проїхатися у львівському «Старенькому трамваї», помокнути під «Останнім літнім дощем», навідатися в гості до «Пустельника», відшукати загадкове «Ельдорадо», придумати свій «Сад ангельських пісень», разом заспівати «Колискову для Аліси». А от нові емоції та враження «піккардійці» викликатимуть своїми прем’єрами.

До речі, своїм днем народження «піккардійці» вважають 24 вересня — саме цього дня 1992 року відбувся їхній перший концерт у Львівському національному університеті ім. Івана Франка. Нагадаємо, термін «Піккардійська терція» взято з теоретичних праць композитора Анатолія Кос-Анатольського. Ця назва з’явилася на рубежі XVI — XVII стст. у французькій провінції Піккардія. Згодом її широко використовували у своїй творчості академічні композитори — Г. Гендель, Й. С. Бах та інші.

«День» зустрівся з Володимиром Якимцем та Ярославом Нудиком, і співаки розповіли про публіку, друзів, дітей і плани гурту.

— Розкажіть, як святкуватимете ювілей.

Ярослав НУДИК: — 22 вересня запросимо публіку до Вінницького музично-драматичного театру ім. Садовського, 24 вересня проведемо концерт у Львівській опері, а 29 вересня виступимо в Палаці «Україна» в Києві. Представимо найширший репертуар — з пісень різних років.

— Багато друзів-музикантів, з якими потоваришували, дали згоду на участь у нашому концерті. Це гурти: «Танок на майдані Конго», «ТІК», а таж співаки — Фома, Марія Бурмака, Руслана Лижичко та Павло Табаков, — додає Володимир ЯКИМЕЦЬ. — Наші гості виступатимуть як солісти «Піккардійської терції», а ми робитимемо акапельний супровід. Ми й самі готуємо прем’єри. Зараз на репетиціях «шліфуємо» репертуар. Сподіваємося на дуже домашню атмосферу на обох концертах. І що на них прийде публіка різного віку.

— У творчому доробку формації — десять альбомів і DVD із записом «живого» концерту у Львівській опері. Чи будуть ювілейні записи?

В. Я.: — Так. «20 років — 20 пісень» — це буде наш перший подвійний вініловий альбом. Ми його не продаватимемо — це подарунковий варіант шанувальникам нашої творчості. Перший наклад — тисяча примірників, і маємо велику надію, що перевидамо. Також плануємо випустити дебют-альбом, де звучатимуть пісні у виконанні наших друзів — співаків та музикантів. А вже наступного року приступимо до запису нового альбому. Отож після 20-річчя ставимо собі не крапку, а три крапки...

— Маючи величезний виконавський досвід, ви ще не замислювалися над тим, щоби вдатися до педагогічної діяльності?

В. Я.: — Мені здається, що з нас будуть погані педагоги. Напевно, тут спрацьовує принцип, як у футболі — якщо ти був хорошим гравцем, то це не означає, що станеш добрим тренером... Ні, ми ще не доросли до цього питання. Може, тому, що самі ще відчуваємо себе студентами.

— Цікаво, а скільки у вас, «студенти», в «Терції» дітей?

Я. Н.: — Сімнадцять (рахував Нудик і дітей менеджера «Терції» Романа Климовського. — Т. К.). Найстаршому — 21 рік. Це — моє, а наймолодший — Турянина, йому ще й півроку немає.

— Ви полюбляєте шукати цікаву поезію для своїх пісень, а останнім часом чи надибали на щось особливе?

В. Я.: — Ні, я не можу сказати про щось цікаве. Мабуть, тому, що молоді поети, як і молоді композитори, надто прагнуть оригінальності... Пісню «Останній літній дощ» (альбом «Етюди». — Т. К.) я написав на слова львівської поетеси Олесі Садової й маю непогані намітки на інші її вірші. А про інших навіть і не знаю, що сказати... Славко, наприклад, як приносить нові пісні, то вони на вірші або Гійома Аполлінера, або Роберта Бернса. Тобто зазвичай це класика.

— Ви два десятки років разом — чи не втомилися одне від одного?

В. Я.: — Та як не втомилися... але це абсолютно природно. Та настає «певний» момент, робимо перерви — краще тиждень не поспівати. Інша річ, що за стільки років ми вже притерлися один до одного, тож скандальних ситуацій у нас не виникає, бо знаємо, де і як кому треба піти назустріч, де промовчати чи, навпаки, висловити свою думку.

— Скількома мовами співаєте?

В. Я.: — Дванадцятьма. І це не означає, що всіма мовами володіємо — музичний слух дає можливість добре вивчати слова пісні. Коли співали у Франції та Німеччині, то Капраля і Нудика там хвалили: «У вас така гарна вимова...», а в Неаполі слухачі казали: «У вас неаполітанський акцент — як ви так навчилися?» Для нас важливо розуміти, про що ми співаємо.

— Чи є чоловічі гурти в Україні, Європі, світі, виступи яких ви регулярно переглядаєте? Чи, може, хочете щось запозичити з їхнього досвіду? Чи є стилі, яких ви собі ніколи не дозволите?

В. Я.: — Ніколи не кажи ніколи! Ми не дозволимо собі опускати творчу планку, а тому не співаємо шансону. Не дозволяємо кітчу у виконанні пісень... Ми свого часу багато слухали музики, багато чого для себе взяли і, мабуть, виробили своє музичне обличчя. Тому я думаю, хай би як це нескромно звучало з нашого боку, вже настав час комусь слідкувати за нашою творчістю і робити висновки. Але, з іншого боку, вік живи — вік учися...

— Зараз, гортаючи сторінки історії вашого гурту, які події вважаєте знаковими?

В. Я.: — Перша для нас важлива віха — це те, що ми четверо (Володимир Якимець, Ярослав Нудик, Андрiй Капраль і Богдан Богач. — Т. К.) зустрілися у Львівському музичному училищі. Важливо, що ми зустрілися з Олександром Шевченком (автор музики і слів пісні «Бо я їду до моря...». — Т. К.). Коли я вступив до консерваторії, познайомився із Дзвінкою Сумарук, і отак виникли пісні «Пустельник» та «Мелодія пізньої осені». Також знаковим є знайомство з Романом Климовським, який є незмінним нашим менеджером уже 19 років. Згадаю й першого штатного фотографа і секретаря «Терції» Михайла Дашковича. Наш перший альбом на студії «Лева» записав Олександр Ксенофонтов. Цікавою була співпраця зі співачкою Русланою Лижичко, барабанщиком Олегом Крупейом, художниками Влодком Кауфманом та Євгеном Равським. Важлива й зустріч із нашим дотепер студійним і концертним звукорежисером Богданом Стефурою, учасником «золотого» складу «Смерічки» — легендарним Ігорем Леськом, перкусіоністом Іваном Вощиною, модельєром Оксаною Караванською, режисером Лесею Рибінською... Зараз усіх не назву, але ми всіх пам’ятаємо.

— А якими ви бачите «Піккардійську терцію» через п’ять-десять років?

Я. Н.: — Такими ж — спортивними...

В. Я.: — Хочу, щоби ми завжди робили щось нове та цікаве для слухача. Навіть для молодого, 16-річного.

— Де востаннє «Піккардійська терція» співала Гімн України?

В. Я.: — На якомусь футболі (хлопці заспівали «Ще не вмерла Україна, і слава, і воля...» перед товариським матчем збірних України та Чехії, що відбувся на стадіоні «Арена Львів»). Гімн України ми готові співати і вдень і вночі...

Я. Н.: — І зранку!