Миротворець

Перші письменницькі спроби Шолома Рабиновича, що згодом назвав себе Шолом-Алейхемом (у перекладі зі староєврейської це означає «Мир Вам»), створювалися, як і було усталено, на древньому івриті й були, на думку критиків, не дуже вдалими, проте, як говорив про свою ранню творчість письменник, редакторам «було чим топити свої печі».

1883 року Шолом-Алейхем опублікував свою першу повість на ідиші (розмовній мові європейських євреїв — ашкеназі — заснованої на німецьких діалектах) «Два камені», яку присвятив дружині Ользі Лоєвій — своїй колишній учениці, якій він три роки викладав у селі Софіївці на Київщині.

Свою любов до розмовної єврейської мови Шолом-Алейхем висловив таким чином: «Жаргон (ідиш. — О. С.) — це моя пристрасть, моя друга пасія, моя idee fixe».

З 1888 року і аж до від’їзду за кордон Шолом-Алейхем створює блискучі романи «Сендер Бланк і його сімейка», «Тев’є-молочник», «Іоселе-соловей», розповідаючи в них про життя народу, віками гнаного й гнобленого. З мудрим сумом він змальовує світ простих єврейських людей, котрі жили своїми щоденними турботами, світ Касріловок, Бойбериків, Єгупців — утрачений світ, про який нині читаєш із щемливою тугою.

За кордоном письменник із любов’ю згадує про Київ, Переяслав — місто свого дитинства. Дуже зворушливо пише про поезію Шевченка: «Коли я писав свої вірші, я удень із вогнем шукав «Кобзаря», цю пісню над піснями Шевченка, і не міг знайти. Я готовий був віддати що завгодно і скільки завгодно. І лише тепер я бачу, що не помилився б, якби заплатив найвищу ціну навіть за одну його «Катерину».

Письменник щиро не вірив в органічну суть антисемітизму, вважав це явище суспільною хворобою, збоченням свідомості. Словами свого героя Тев’є він запитував: «А що таке єврей і неєврей? І навіщо Бог створив євреїв і неєвреїв? А якщо вже він створив і тих, і інших, то чому вони повинні бути такі роз’єднані, чому повинні ненавидіти одне одного?»

Уже коли Шолом-Алейхем жив за кордоном, він із гіркотою дізнався про процес Бейліса (1913 р.), помилково звинуваченого в ритуальному вбивстві слов’янського хлопчика. Він пише роман «Кривавий жарт», де називає антисемітизм злим жартом кольору крові.

1915 року хворий, але маючи величезний потяг до праці Шолом-Алейхем оселяється в Нью-Йорку. Відчуваючи невблаганне наближення смерті, він пише заповіт, у якому є і такі слова: «Хоч би де я помер, нехай мене поховають не серед аристократів, знатних людей чи багатіїв, а саме серед простих людей, трударів, разом зі справжнім народом, так, щоб пам’ятник, який потім поставлять на моїй могилі, прикрасив скромні надгробки навколо мене, а скромні могили прикрасили б мій пам’ятник так само, як простий і чесний народ за мого життя був окрасою свого народного письменника».

Він пішов із життя у священний для євреїв день — суботу, 13 травня 1916 року. Назавжди закрив свої сумні, свої веселі очі син свого нещасного і щасливого народу.