Мистецтво провокації

У популярному серіалі «Молодий Папа» герой Джуда Лоу наступним чином мотивував своє небажання показуватися юрбі: начебто всі ті, хто став найпопулярнішим, був водночас і найзагадковішим. Таких людей відрізняла одна спільна риса — їх бачили рідко або не бачили взагалі. Перелічуючи імена тих, хто подібним чином привернув до себе увагу, головний герой серіалу називає імена Стенлі Кубрика, Джерома Селінджера, Міни Мацині, гурт Daft Punk і вуличного художника Бенксі. Приклад останнього дуже вдало демонструє, як невидимість сприяє славі. Особливо, якщо нею мудро розпорядитися.

Англійський вуличний художник Бенксі розпочав свою діяльність на початку ХХІ століття і досить швидко здобув популярність. Бенксі має причини зберігати анонімність — його творчість, яка присвячена гострим соціальним темам, часто з’являється в місцях, у яких її не очікували або які належать до приватної чи державної власності. Тому формально він/вона вважається вандалом.

Його твори завжди відрізнялися цікавим ідейним змістом та глибокими соціальними меседжами. Доволі нестандартними способами він намагається викривати недоліки функціонування державних апаратів, міжнародних організацій, порушувати болючі для суспільства теми: насилля, релігійного фанатизму, соціальної незахищеності. Впізнаваними стали його образи дівчинки з повітряними кульками, скінхеда, якому мама зав’язує хусточку й турботливо вручає термос, парочки із «Кримінального чтива», які замість зброї мають в руках банани, або полісменів, які цілуються.

Для Бенксі характерний також вибір місць, де він поміщає свої графіті, — ті місця мають підсилити ефект і виразніше передати меседж, що його вклав художник у ту чи іншу свою роботу. Над деякими з них він працював у гарячих точках, перебування в яких саме по собі пов’язане з ризиком для життя. Наприклад, твори Бенксі з’являлися в Секторі Газа. Одна із робіт на руїнах будинку зображує котика з рожевим бантиком. Сам художник сказав, що він хотів би розповісти про жахи війни, але людей у соціальних мережах цікавлять тільки фото милих кошенят.

Судячи з усього, Бенксі — особистість з широким колом інтересів і багатьох талантів, без сумніву, його вирізняє нестандартний спосіб мислення.

Що ж до багатогранності таланту митця, то на увагу заслуговує його фільм «Вихід через крамницю з сувенірами», який був знятий 2010 року. Фільм оповідає історію художника Тьєррі Гуетта, який певний час тішився популярністю в Америці. Проте він не створював нічого нового і не продукував жодних креативних ідей. Втім, широка публічність здобула йому популярність. Бенксі намагався передати таку ідею: наскільки люди нерозбірливі у своїх симпатіях, як легко їх ошукати і як часто вони припідносять речі без жодної вартості. Він викривав фальшивість і пустку суспільства. Як завжди, форма, в якій було знято фільм, та ідея, яку хотів донести режисер, додали виразності характерному стилю Бенсі. Фільм був номінований на Оскара як найкращий документальний повнометражний фільм.

2015 року Бенксі ініціював створення «Депресивного Діснейленду» в місцевості Вестон-супер-Мер, де сама ідея парку атракціонів була переосмислена і представлена відвідувачам в контексті його улюбленої тематики гострих соціальних проблем. Працівники парку розваг ігнорували клієнтів, поводились неввічливо, постійно були в поганому гуморі, деякі мали повітряні кульки з написами «Я — придурок». Вони також мали право випивати на робочому місці коли і де їм заманеться. В одному ставку плавав човен з утікачами із місць збройних конфліктів. Порозважалися, одним словом.

Бенксі також є власником готелю, назва якого — «Обнесений стіною готель». Про цей готель відомо, що в ньому найгірші краєвиди з вікон. Зазначений готель, відкритий 2017 року, міститься в місті Вифлеємі, на кордоні Палестини з Ізраїлем. Вікна всіх кімнат виходять на стіну, яка має оберігати ізраїльтян проти атак із палестинського напрямку. Через стіну денне світло проникає в готель лише 25 хвилин на добу. Згідно з концепцією творця проєкту, готель привертає увагу не тільки до конфлікту на Близькому Сході, а й також до наслідків необдуманих рішень британських політиків — його було відкрито в 100-ту річницю проголошення декларації Бальфура. На стінах готелю розміщені роботи як самого Бенксі, так і інших відомих стріт-арт-митців.

До всього, вуличний художник відрізняється неабияким почуттям гумору. Попри те, що він і надалі залишається поза законом, його роботи визнані витворами мистецтва. Галереї, колекціонери і просто фанати готові платити величезні гроші за його креації. Тому Бенксі вирішив скористатися шансом і виставив одну зі своїх найвідоміших робіт на аукціоні Sotheby’s. Це відбулося 2018 року. Навколо лота було створено величезний ажіотаж, його було продано за один мільйон фунтів стерлінгів. А щойно лот було продано, ввімкнувся механізм шредера, вбудованого в раму картини, який на очах приголомшеної публіки спокійно прожував безцінний витвір мистецтва... Шредер спрацював не до кінця, відтак те, що залишилось, стало новим креативним об’єктом, і його ціна одразу зросла. Замість «Дівчинки з повітряною кулькою» картина здобула нову назву — «Кохання на смітнику».

Певна річ, цілковита невидимість Бенксі підсилює ажіотаж навколо його постаті й додає йому шарму. Фактично, Бенксі вже посів надійне місце в поп-культурі ХХІ століття, що засвідчує і зазначена цитата із креації культового італійського режисера. Однак багато хто все ще розмірковує про те, ким би міг бути Бенксі, якої статі, якої національності. Чи це взагалі одна й та сама особа? Така містифікація стала частиною образу вуличного творця. Цікаво, що 2011 року на аукціоні еBay продавався такий нетиповий лот, як клаптик паперу зі справжнім ім’ям Бенксі. Ціна від стартових трьох тисяч доларів зросла фактично до мільйона. З невідомих причин лот зник з продажу, однак встиг продемонструвати інтерес до персони Бенксі й готовність людей платити за розкриття таємниць.

Втім, як і відомий пісуар Дюшана, творчість Бенксі має свою цінність не в тому, що є провокативною, а в тому, що несе глибокі ідеї, які акцентують увагу на по-справжньому важливих речах. Також творчість художника подеколи навіває підозру про знущання з людей, які є його фанатами і готові викидати мільйони доларів на те, що він ладний знищити, у час, коли десь у світі йдуть війни, люди не мають чого їсти й помирають від невиліковних хвороб, спричинених недбальством у сфері екології.

Хай би як там було, творчість Бенксі — виклик для суспільства, привід задуматися над важливими проблемами. Вона також стала об’єктом дискусій поважних критиків, які все не можуть вирішити, ким є Бенксі — вандалом чи генієм. Натомість пересічна публіка не надто зважає на критиків і не переймається настільки поважними питаннями, а просто захоплюється роботами художника-невидимки.

Тепер кожне місто, стін якого торкнулися трафарети Бенксі, неймовірно пишається даним фактом, нищення слідів творчості художника незмінно викликає соціальне обурення; що парадоксально — тепер знищення творінь Бенксі розцінюється як акт вандалізму, а праці Бенксі вже рушили в міжнародне турне. Скажімо, в першій половині року, який нещодавно розпочався, його творчість займе увагу варшавського культурного простору — тут відбудеться виставка «Мистецтво Бенксі. Без лімітів»