На каву до Ступки

— Ми не сходимо з міжнародної арени, — з гордістю каже Богдан Ступка. — Дуже добре пройшли останні гастролі у США. Франківцям випала честь відкривати у Нью-Джерсі Українсько-американський культурний центр. Після гастролей були дуже хороші відгуки у ЗМІ. Глядачам сподобалася наша версія «Наталки Полтавки», вони тепло приймали акторів, запрошували ще приїжджати. Вже є попередня домовленість про виступи у Вашингтоні, а ще закордонні імпресаріо запропонували нашому колективу провести турне Канадою...

23 травня ми запропонуємо ще один свій міжнародний проект — запросимо киян та гостей нашої столиці на прем’єру. Виставу про легендарну французьку співачку «Едіт Піаф. Життя в кредит» ставить екс- киянин та екс-франківець, нині американець, режисер Ігор Афанасьєв. Цей мюзикл написав відомий український поет та драматург Юрій Рибчинський. Скупу, але дуже образну сценографію створив Валентин Козьменко-Делінде, а музику написала молода співачка та композитор Вікторія Васалатій (аранжування зроблено Анатолієм Карпенком).

До речі, Васалатій та наша актриса Тетяна Міхіна (глядачі її запам’ятали по блискучій роботі у «Наталці Полтавці») нині репетирують роль Піаф. Про цю знамениту співачку написано чимало. У нас це буде розповідь про початок її творчого шляху та перший успіх, коли критики заговорили про нову зірку Франції. Вистава непросто народжується, хоча у нас є досвід музично-драматичних постановок, але у «Піаф» Ігор Афанасьєв та звукорежисери Олександр Пліса і Олексій Кітель використовують новітні технології. Всі актори не тільки співають, танцюють та багато рухаються, і технічно треба всіх гарно визвучити. Я сподіваюся, що наш мюзикл сподобається глядачам різного віку: і тим, хто виріс на піснях Едіт Піаф, і тим, хто вперше дізнається про долю «французького горобчика», легендарну примадонну шансона, з нашої вистави.

Наступною нашою роботою стане вистава «Життя і смерть доктора Фауста», яку репетирує режисер Андрій Приходько. Прем’єру намітили показати в жовтні. Це буде філософська річ про Мефістофеля, який, підписавши договір з Люцифером, маючи цікаві життєві плани, колись сидів у Бога з лівої сторони... та Фауста, який продав свою душу дияволу. П’єсу написав англійський драматург Кристофер Марло ще у XVI столітті, але в ній є така глибина, що вона не залишить байдужими сучасних глядачів.

Знаєте, є у мене мрія. Хочу, щоб у нашому репертуарі з’явилася вистава, присвячена українському романсу. Цей жанр нині забутий, деякі музикознавці навіть говорять, що його нема, а я хочу нагадати, що він не лише є, а прекрасно вписується в наше дуже швидкоплинне життя. Я вже говорив про це з лідером гурту «ВВ» (нашим колегою з вистави «Наталка Полтавка», феєричним Виборним та автором аранжуваня) Олегом Скрипкою і викладачем Львівської консерваторії Олександром Зелінським, який зібрав майже всі українські романси. Я хочу зробити не музичний вечір, а повноцінну виставу, щоб у лібрето був цікавий сюжет. Наприклад, любовний трикутник, закручена інтрига, тобто щоб драматичне дійство тісно переплелося з музичним матеріалом. Режисер Олександр Білозуб вже працює над цією темою. У нас сильна трупа, синтетична акторська команда (співають, танцюють, грають на різних інструментах) а в такій виставі вони зможуть розкрити різні свої таланти. Хочу, щоб обов’язково прозвучали приголомшливi романси «Гуцулка Ксеня», «Ой ти дівчино, з горіха зерня» та інші. До речі, ніяких фонограм не буде, а тільки «наживо» причому наші артисти будуть виступати в супроводі оркестрантів-франківців під орудою Володимира Гданського.

Творчій портфель театру великий. «Назара Стодолю» поставить режисер Юрій Кочевенко. До ювілею Миколи Васильовича Гоголя плануємо показати виставу «Одруження» (вона запланована на 1 квітня 2009 р.). Над цим працюватиме Валентин Козьменко-Делінде.

З нереалізованого — відпала «Людина з Ламанчі». Річ у тому, що режисер Петров задумав дуже дорогу постановку і не хотів змінювати свій задум на простіший, а так як грошей ми не знайшли, то прийшлося відмовитись від вистави. Хоча дуже шкода, що так вийшло. Зараз фінанси ідуть на вибори (у кінці травня у Києві пройдуть дострокові вибори до мерії), а на театр у політиків завжди грошей не вистачає... А ще відклалася спільна робота з Григорієм Гладієм, який хотів поставити на нашій сцені «Тіні забутих предків». Він нині зайнятий закордонними контрактами. Але я все ж думаю, що хай пізніше, та «Тіні...» обов’язково з’являться у нашій афіші.

«НУ, ЩО ПОРОБИШ, ВСІ МЕНЕ ХОЧУТЬ!»

До резонансних вистав цього сезону можна віднести оновлену версію «Лева і Левиці» (п’єсу Ірени Коваль про життя знаменитого подружжя Софії та Льва Толстих поставив режисер Станіслав Мойсеєв), де класика російської літератури блискуче грає Богдан Ступка, а його дружину Поліна Лазова. Ця вистава отримала не просто нове дихання (вперше «Лева і Левицю» у 2001 р. поставили у Молодому театрі), а перенесена на франківську сцену вистава заблищала різними гранями: драма, містика, фарс і трагедія сплелися у єдиний клубок під назвою «сімейне життя з генієм». Акторський дует Лазова — Ступка грає на рівних і впродовж усього дійства відбувається життєвий двобій двох сильних особистостей. У кожного з них своя правда. Хто правий? А хто винен, що під кінець життя Лев Миколайович пішов з дому, а сімейний човен Толстих розбився? Вистава викликає роздуми, вона хвилює, бо розказує про вічне: як важко зберегти кохання і що «всі щасливі сім’ї схожі одна на другу, кожна сім’я нещаслива по-своєму»... Богдану Сильвестровичу не потрібен грим. Він не чіпляє знамениту толстовську бороду, щоб мати портретну схожість з класиком, але з першої миті появи актора на сцені глядачі вірять, що перед ними знаменитий письменник, і, навіть знаючи наперед, як закінчиться його життєва драма, слухають кожне слово, затамувавши подих ...

За словами Богдана Ступки, виставою «Лев і Левиця» зацікавилися організатори Люблінського театрально фестивалю. Вони хотіли також побачити на цьому форумі «Соло-Мію», «Маленькі подружні злочини» та «Істерію», але остання вже зійшла з репертуару. «Якщо знайдемо кошти, то у липні поїдемо до Польщі, — каже Богдан Сильвестрович. — Організатори фестивалю хочуть, щоб ми показали нову свою роботу, щоб вистава була компактна по декораціям і в ній приймала участь невелика кількість акторів. А цим побажанням якраз і відповідають «Маленькі подружні злочини» та «Лев і Левиця». Є ще у мене запрошення виступити у Гданську. Там хочуть відкрити Алею зірок, і одна з тих «зірок» — моя. На церемонії «потопчуся», щоб лишити свої відбитки на пам’ять польським шанувальникам. А ввечері попросили зіграти виставу з моєю участю. Ну, що поробиш, всі мене хочуть! Я подумав, що «Лев і Левиця» могла б зацікавити польських глядачів. Але, знову ж, треба знайти кошти, щоб відбулися ці гастролі. Ну, якщо не знайду спонсора, то поїду один, походжу по Гданську, «потопчуся» своїми кiнцiвками алеєю та поїду назад додому».

«ШЕДЕВРИ ЩОДНЯ, ЯК ВАРЕНИКИ, НЕ ЛІПЛЯТЬСЯ»

Нині у Франції проходить Міжнародний фестиваль у Каннах. Вперше там відкрився Український павільйон та пройшла українська кіновечірка. З 14 по 25 травня наша країна демонструє кінопрограму, у яку увійшло шість стрічок: «Ілюзія страху» Олександра Кірієнка, «Сафо» Роберта Кромбі, «Кастинг» Олександра Шапіро, «Богдан-Зиновій Хмельницький» Миколи Мащенка, «Прикольна казка» Романа Ширмана та «Владика Андрей» Олеся Янчука. І хоча у «Сафо» роль професора грає Богдан Ступка — на фестиваль він не поїхав. Хоча здавалося, що актор №1 України мав бути на Каннському кінофорумі. Чому ж не поїхав?

— Роль маленька, а фільм «Софо» я не бачив, та і не та то робота, яку хотілось би презентувати за кордоном, — пояснює актор. — У Канни треба їхати з гарною картиною, а просто так бути членом делегації, як кажуть, «світити обличчям», мені не хочеться. Я там вже бував... (Богдан Ступка разом з польським режисером Єжи Гофманом брали участь у фестивалі з історичним блокбастером «Вогнем і мечем». — Т.П. ). А «Софо» — це така дрібничка, що навіть немає про що говорити... З одного боку, добре, що Україна заявляє про себе на такому престижному фестивалі, а з другого боку, програма слабенька. Зараз український кінематограф тільки починає виходити з летаргічного сну, а тому повезли те, що маємо... Шедеври кожного року не народжуються. Їх зробити не так просто. І щодня, як вареники, не ліпляться. Я мотаюся світом і мало знаю, що нині робиться на кіностудії ім. О. Довженка. Зараз в Україні у мене немає кінопроектів, а запрошують зніматися сусіди: росіяни та поляки.

ВІД ПОЛКОВНИКА ДО ОЛІГАРХА

— Я закінчив озвучення фільму «Тарас Бульба», — продовжує нашу розмову Б. Ступка. — Зараз кінорежисер Володимир Бортко займається монтажем. Я подивився робочий матеріал, і мені здається, що вийде могутня картина. За неї не буде соромно. Прем’єра відбудеться 4 листопада у Москві. Поки тут у нас говорили, що Бульбу зіграє француз Жерар Депардьє; кінорежисер Віктор Гресь розмахував своїм сценарієм; велися переговори з Олексієм Петренком; а екс-киянин, нині відомий російський режисер Володимир Бортко без шуму та гаму зняв свою кіноверсію гоголівської повісті, мені ж випала честь зіграти роль Тараса Бульби. Хоча я дуже переживав. Важкі були зйомки (сiм місяців), я там навіть трохи підірвав здоров’я. Батальні сцени знімали у страшні морози взимку і у величезну спеку влітку (спека була 35—37 градусів): кольчуга, битви, коні. Після травми я переживав: як же буду скакати верхи? Та «школа Гофмана» ще за часів «Вогнем і мечем» згадалася — сів на коня та поїхав. Правда, трюки Бортко не дозволяв мені самому робити і запросив дуже хорошого дублера-каскадера. На знімальному майданчику режисер вимогливо ставився до роботи всіх, хто зайнятий у картині. Він дуже добре знає матеріал (сценарій написав Бортко разом з Ігорем Матюшиним, а трюки поставив американець Нік Пауелл) і чітко знав, що хоче зняти. «Тараса Бульбу» можна назвати авторським фільмом. Якщо щось йому не подобалось, то змушував перегравати сцену. Він дуже складний чоловік, але ми знайшли спільну мову. Майже щовечора обговорювали те, що буде зніматися наступного дня. Я щось своє пропонував, Бортко уважно слухав, з чимось згоджувався, а інколи казав: «Ні, Бульба — це український самурай, готовий вмерти в бою»! Дуже страшна сцена вийшла, коли спалюють Тараса. Я ледве вижив. Піднявся вітер, вогонь підступав до мого обличчя... Я перехрестився, поцілував Кам’янець- Подільську землю (там проходили зйомки) і все, слава Богу, обійшлося без травм...

Сюжет фільму — за Гоголем, і лише декілька невеликих сцен дописано. Події відбуваються у 1545 р., тоді назви Росія та Русь не було, а було Московицьке царство. Це історія про наших прапращурів... У картині я кажу монолог на чотири хвилини. Такого у кіно ще не було. Лише Симонов у «Петрі I» говорив довгий монолог, але він коротший. Бортко монолог Бульби поставив на початку фільму: «Как любит русская душа — так в мире никто не любит, гнушается своим языком...», а потім йдуть титри — «Тарас Бульба», Микола Гоголь, постановники, актори і т.д. Якби цей монолог був всередині стрічки, то її затягнуло, а спочатку його дуже уважно послухають глядачі... У картині є приголомшливi, але важкі сцени: вбивство Андрія, страта Остапа (слабкодухі люди закривають очі або виходять із залу). Настільки натуралістично показано гримаси бою. Наприклад, як дробляться кістки, перебиваються ноги вершникам — страшно... Але ж так було, то ж часи Середньовіччя — і це передано у фільмі...

Зйомки проходили у Хотині, Кам’янці-Подільському, Варшаві, Києві, Санкт-Петербурзі, Хортиці. Задіяна була велика каскадерська команда (словацька група і українці), масовка доходила до тисячі чоловік. Герої стрічки говорять на трьох мовах: українській, польській та російській. Володимир Бортко зібрав сильний акторський склад. Партнерами Богдана Ступки виступили: Ігор Петренко (Андрій), Володимир Вдовиченков (Остап), Ада Роговцева (дружина Тараса), Юрій Бєляєв, Володимир Ільїн, Михайло Боярський, Борис Хмельницький, польська актриса Магда Мельцаж та інші.

Як каже Ступка, з колегами ніяких конфліктів у нього не було. З Петренком вони знайомі ще по картині «Водій для Віри», а з Вдовиченковим познайомилися на цій стрічці. «У хлопців є гонор і вже «зіркова» хвороба проявляється, — посміхається актор. — Ще на початку роботи, коли ми тільки приїхали до Санкт-Петербурга читати сценарій, я запросив свох «синів» на вечерю. Там у неформальній обстановці дав хлопцям зрозуміти, що ми одна команда, а на весь період зйомок я їхній «батько»... Дуже добре зіграла у фільмі Ада Роговцева, хоча у неї невелика роль дружини Бульби. У картині є цікавий момент — Тарас і Янкель (єврейсько-українська тема). Янкеля грає колишній киянин, нині петербуржець Драйден (глядачі запам’ятали актора по картині В. Машкова «Батько» (рос.«Папа»). Його рятує від смерті Бульба, а потім, коли Остаповi погано і Тарас хоче поїхати у Варшаву, то вже Янкель допомагає...

На екрани фільм вийде у наступному році російською. А чи буде український варіант, про який мріяв Володимир Бортко? А це питання поки що відкрите. За словами Ступки, Україна має купити картину. Він вмовляв продюсера Олега Кохана, але все не так просто, бо в нашій країні є російські представники, які займаються прокатом фільмів. Тому треба домовлятися з ними. Це, так би мовити, «технічні» питання, але їх треба швидше вирішувати. Спочатку в прокат вийде повнометражна картина, а десь через рік — півтора її покажуть на телеекрані (Бортко планує зробити чотири серії)...

— Цікаво мені було зніматися у Кшиштофа Зануссі, — зiзнається Ступка. — Стрічку «Серце на долоні» знімали у Києві та Варшаві. Журналісти вже стільки нагородили про фільм, про мене, що дивуюся від їхніх статей. Деякі навіть написали, що я мільйонер. Звідки?

— Може тому, що ви граєте роль олігарха?

— Ну, граю, але ж вони пишуть не про роль, а про мене як актора!

— Хоч на екрані побудете мільйонером.

— Якщо мріяти, то краще бути мільярдером... А поки я граю мільйонера з хворим серцем, який хоче, щоб лікарі йому зробили пересадку. Знаходять моєму герою «донора» — здорового хлопця, що задумав вкоротити собі віку, та він все ніяк не покінчить життя самогубством. Є у олігарха помічник-балаболка, і так закручено сюжет, що пересадили шефу саме його серце. Є любовна лінія. Тобто за жанром це чорна комедія. Я граю на польській мові...

«СТУПКИНЯТА»

Другий рік на базі Театру ім. І. Франка вчиться акторський курс Національного університету театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого, яким керує Богдан Сильвестрович. Хто знає, може з тих 25 тивже підростають нові бучми та ужвій? До своїх студентів Ступка ставиться, як до онуків. Вчить, опікає, інколи покрикує, радіє їхнім успіхам, переживає, якщо щось у них не виходить, бо вважає, що погано пояснив. Є серед його учнів цікаві особистості. Нещодавно «ступкинята» гостили у Кшиштофа Зануссі у Варшаві, жили у маєтку знаменитого кінорежисера, бачили його вистави, приймали участь у майстер-класі. 16 червня студенти покажуть на франківській сцені «Чайку» Чехова (режисер В. Козьменко-Делінде). По черзі вийдуть чотири Ніни Заречні, три Треплєвих. Перший показ пройде о 12.00, друга дія відбудеться вдень, а о 18.00 на сцену вже вийдуть кращі з кращих. До речі, у липні в Київ приїдуть на гастролі студійці МХТу, а підопічні Богдана Сильвестровича зимою відправляться до Москви. Про це вже є домовленість. Як каже Ступка: «Покажемо з нашими студентами в альма-матер як треба грати Чехова»...