На варті суспільства

Хоч переважна більшість текстів Томаса Арцта написані про суспільно-політичні проблеми, він не поспішає в політику, бо його інструмент боротьби — це слово. Як за його допомогою драматург порушує важливі для громадян питання — тема зустрічі «Три монологи», яка нещодавно відбулася в Камінному залі театру «Колесо» в межах Двостороннього року культури Австрія — Україна-2019. Співрозмовником-модератором автора став письменник, президент Українського ПЕН-центру Андрій Курков.

Під час події Томас Арцт зачитав, зокрема, «Монолог батька у відділенні неонатології». Цей текст був написаний у відповідь на посилення правих партій у його країні. У монолозі драматург звертає увагу на рівень мови, на якому зміни можуть проявитися. Недарма, коли його запитали, якими є найголовніші виклики-проблеми Європи, він відповів, що всі ті, які можливо описати за допомогою мови, адже вона може стати зброєю. «Тому, люба доню, сьогодні я обіцяю тобі бути пильним, ставити питання й не вдовольнятися першою ліпшою відповіддю. Цікавитися, де ж насправді відбуваються СКОРОЧЕННЯ ФІНАНСУВАННЯ, що приховується за словами ЕВАЛЮАЦІЯ та ПЕРЕВІРКА. Вказувати на випадки, коли ДИТЯЧА ПРЕМІЯ ДЛЯ КОЖНОЇ ДИТИНИ на ділі не буде дитячою премією для кожної дитини, натомість перетвориться на податкові пільги лише для певної КАТЕГОРІЇ ПЛАТНИКІВ ПОДАТКІВ», — зазначає в «Монолозі...» Томас Арцт.

Ще один текст — «Монолог з рюкзаком для біженців із Вестбангофа». У ньому автор оприявнює сумніви, які охоплюють багатьох громадян: «Ось уже покотилося невдоволення. Вона, війна, як і все, теж інсценована, хіба вони й насправді такі нужденні? Хтозна, чи всі вони справжні втікачі?» — та інші висловлення, в яких проявляється страх бути використаним, страх руйнування власного світу. Показавши їх, автор додає: «Мене охоплює тривога за майбутнє — не за своє, а за майбутнє цієї країни, що може заплутатися у своїх страхах...»

Драматург піднімається і на вищий рівень — морально-етичний, у «Монолозі прохожого перед безхатньою жінкою». У ньому він зображує «розколину» між двома світами і ставить питання про те, наскільки ми готові допомогти нужденним. Цей текст — діалог із совістю.

Хоч майже під час усієї зустрічі Томас Арцт посміхався, жартуючи, наприклад, що став драматургом, бо з великої сім’ї, де немає часу, щоб завершити щось велике за обсягом, та все ж у його текстах помітна тривога. Це голос інтелектуала, який стоїть на варті суспільства, сигналізуючи про появу небезпечних тенденцій.