«Не має бути гуку на фестивалі під час війни»

Міжнародний театральний фестиваль «Золотий Лев», незмінне гасло якого упродовж чверті століття «Класика — очима експерименту», добре знають і люблять не тільки в Україні. Можна з упевненістю сказати, що у період  бабиного літа, коли, за традицією, Львів на кілька днів перетворюється на яскравий і цікавий театральний майданчик. До міста з’їжджаються гості звідусіль, щоби і на зірок театру подивитися, і відвідати цікаві виставки та дискусії за участю театральних критиків.

На жаль, у зв’язку із  трагічними подіями в Україні  директор заходу, художній керівник Львівського академічного театру «Воскресіння» Ярослав Федоришин цього річ скасував карнавальне дійство... Загалом у «Леві» взяли участь вісім колективів — з Німеччини, Польщі, Білорусії та України. Відмовилися від участі у заході латвійці та грузини. Не вдалося зібрати на вистави акторів луганських театрів, хоча до останнього організатори фестивалю на це дуже і дуже сподівалися... Про все це наша  розмові з директором «Золотого Лева», наскрізна цьогорічна ідея якого — «Схід і Захід разом», Ярославом ФЕДОРИШИНИМ. 

— Чим був особливий «Золотий Лев» — 2014?

— В першу чергу, тим, що він відбувся, бо я до самого початку фестивалю сумнівався, чи він взагалі відбудеться. Але дуже радий, що він пройшов у такому форматі і що молодь добре відвідувала вистави.  Також тому, що були аншлаги, зокрема — у Театрі ім.М. Заньковецької, на виставі «Квітка Будяк» Київського театру ім.І. Франка, котра закривала «Лева». Єдине, про що шкодую — ми планували, що гратимуться вистави з Луганська, проте не вдалося зібрати акторів, які поїхали зі зруйнованого міста, дехто — у невідомому напрямку. До нас приїхали  представники театрів, а живі вистави були замінені відеооверсією, також — відеофрагментами репетицій, котрі перебігали у підвалах та бомбосховищах. Мали перемовини з новим губернатором області Геннадієм Москалем, котрий всіляко сприяв гастролям. Та акторів зібрати так і не змогли! Така-от прикра ситуація...

— А чому не приїхали заявлені в афіші фестивалю грузинський та латвійський театри?

— Їх не випустили до нас їхні міністерства іноземних справ, бо налякані ситуацією в Україні. 

— Тобто «Золотий Лев-2014» програмою виглядав значно скромнішим порівняно з попередніми роками.

— Безперечно. Але, попри це, ми із своїм завданням впоралися — прийняли близько двох сотень акторів. Також маю зазначити, що була дуже цікавою театральна атмосфера. Вразили нас білоруси (вистава мінського театру «Ч» «Дзяди»).  Ще більше  Лешек Мондзік — польський художник, сценограф, режисер з театру Scena Plastyczna KUL, який став відкриттям, навіть для дуже багатьох театралів.  Також публіку вразили організовані у межах фестивалю виставки Андрія Александровича і Анатолія Твердого (йдеться про виставку «Передчуття революції»). Була дуже симпатичною виставка «Маріонетки» Уляни Тимошенко, яка робить керамічні маски-персонажі із п’єс... Німці (мюнхенський театр «МЕТА», який привіз виставу Musicophilia), від’їжджаючи від нас, зізналися, що побоювалися їхати в Україну! А коли побачили мирне місто, приязних людей, не стикнулися із жодними провокаціями, гуляли Львовом удень і відвідували нічні клуби, казали, що дуже і дуже вражені та задоволені.

— У всі попередні роки участь у «Леві» брали російські театри. Цього року їх не було. Не приїхали чи ви їх не запрошували?

— Не запрошував! При всій повазі до тих людей, які дуже добре ставляться до України, переживають за неї, у мене таке враження, що загальна атмосфера — проти України, що вони не розуміють ситуації, зомбовані російським телебаченням. Ми цього літа з «Воскресінням» були на гастролях у дуже багатьох країнах. Там українського телебачення нема — є російські канали, від перегляду яких у нас волосся дибки ставало! Інформація, що транслюється тими каналами, і те, що насправді відбувається в Україні, — кардинально різні речі. Тому я й відмовився   від гастролей «Воскресіння» Росією та від запрошень мене особисто на постановки як режисера, з цієї з причини і росіян на фестиваль не запрошував...  Не знаю, як розвиватиметься ситуація надалі, але мені прикро, зокрема, від того, що критики і директори театрів з Росії, котрі упродовж усіх 25 років існування «Лева» приїжджали до нас, навіть не відгукнулися, не надіслали телеграми, щоби підтримати фестиваль — таке враження, що всі бояться! Ба більше, спілкуючись з дуже багатьма людьми по скайпу, відчуваю, як вони бояться навіть порушити тему того, що відбувається у нас, в Україні.

— Знаю, Ярославе Васильовичу, що у попередні роки ви доволі часто мали запрошення у Крим, говорю про Ялту, Алушту та Євпаторію,  — і театру «Воскресіння», й особисто, як режисер-постановник вистав і директор багатьох фестивалів. Як складається ситуація тепер?

— Наразі нічого не планую, бо не хочу їхати на територію, де володарює агресор.

— До речі, кожного року на «Золотого Лева» приїжджав Євпаторійський театр на ходулях...

— Так, але цього троку я їх не запрошував. І в них теж складна ситуація — вони нікуди не виїжджають, грають на своїх порожніх пляжах... Телефонував мені Аріхін (директор Театру на ходулях), плачеться... Також із Одеси нікуди не виїжджають колективи, котрі брали раніше участь у нашому фестивалі... Зрештою, ви мали звернути увагу на те, що ці театри здебільшого роблять вистави з проросійськими персонажами. Кажу їм: «Візьміть тему персонажів України». Відповідають: «Робимо те, що робимо...». Хоча... Євпаторійський театр має дуже добрих персонажів для карнавалу — у них гарні українські, російські, італійські костюми, які завжди вражали публіку на наших карнавалах. Але ми не робили цього року карнавальної ходи — не має бути гуку на фестивалі під час війни... І скажу про війну: на моє переконання, зараз багато хто на війні збагачується, робить собі кар’єру! Це для мене жахливо і неприйнятно! Згадаймо перші роки демократичного поступу України і Незалежності. Тоді до Верховної Ради потрапляли відомі люди, прекрасні письменники, митці, які мали багато років досвіду, яких ми знали і шанували! Потім пішли спортсмени, згодом — співаки-зірки, а зараз — черга військових. Я от міркую над тим, за кого ж мені голосувати? Бо як ті військові прийматимуть закони завтра в парламенті? І які це будуть закони? Це — теж спекуляція... Хіба ж ці люди знають, як творити державу? У парламенті мають бути досвідчені політики, котрі навчені дипломатії. От тому, що не знаємо такої науки, як дипломатія, ми втратили Крим, напевно, втратимо Донецьк і Луганськ...

— На прес-конференції у переддень відкриття «Золотого Лева» ви, Ярославе Васильовичу, говорили про те, що сподіваєтеся на реалізацію щонайменше 30 тисяч квитків. Чи виправдалися сподівання?

— Ні. Я плекав надію, що матимемо більше відвідувачів на виставках і вуличних виставах. Щодо стаціонарних театрів — там небагато посадкових місць. Зрештою, театри ще не звітували про  реалізовані на фестивальні вистави квитки... Якщо ви маєте на увазі кошти на допомогу пораненим, то ми робимо адресну допомогу бійцям, котрі зараз перебувають на лікуванні у львівському госпіталі. Також допоможемо коштами червоноградському батальйону на придбання броньованого автомобіля.

— Точно знаю, що кожного року маєте проблеми із фінансуванням «Лева». Можливо, цього року щось змінилося?

— Нічого не змінилося — гроші, напевно, « на папері» є. Може, до Нового року з нами розрахуються...  Зараз в України нема продуманої піраміди існування культури. На мою думку, попри низку прийнятих законів, ми є у 1950 — 1960-х. До речі, гроші отримую на фестиваль уже далеко опісля не тільки я — це стосується організації і проведення всіх культурних заходів. А і це «опісля» може означати і півроку, і рік...

— І фінансування,  напевно, не залежить ні від того, хто очолює Міністерство культури, ні від того, хто очолює місцеві органи влади...

— Ні від чого це не залежить — система така недолуга. І коли вона зміниться? Не знаю. Всі довкола кажуть: «Вибори пройдуть, і все зміниться...». Щось мало я у це вірю.

— А чи не просили Мінкульт особливого статусу для «Лева» бо не багато фестивалів мають 25-річну історією в Україні?

— Є  потужна «Мельпомена Таврії», котра недавно відзначала 15-річчя.  На моє переконання, бодай оці два фестивалі мали би мати «стрічку» у Кабміні про спеціальне фінансування. Сподіваюся, нові керівники почують мене... Але віриться у це мало.

— Дозволю собі трохи відійти від суто фестивальної теми... Декілька днів тому я робила інтерв’ю з художнім керівником Театру Заньковецької Федором Миколайовичем Стригуном, котрий сказав, що бере до роботи вистави суто комедійні, бо зараз, коли народ втомився від негативу, на часі саме легкий жанр. Чи плануєте ви у «Воскресінні» якось змінювати  у зв’язку із ситуацією в країні репертуарну політику?

— Ні. Напевно, тому, що вже дуже багато комедій поставили.  Зараз ми приступили до вистави «За дверима» німецького драматурга Георга Бюхнера — це тема війни і це наш протест проти війни. На черзі — драма «В палаючій пітьмі» іспанця Буеро Валєхо, в якій ідеться про колосальні відносини молодих людей, про кохання,  про неможливість побачити світ — всі персонажі сліпі. Думаємо також над «Москалицею» Марії Матіос. Щодо вуличних вистав, то їх поки що не плануємо. Чому? Та тому маємо прем’єрні постановки — «Сни за Кобзарем» до 200-ліття Шевченка та «Бал Генія», присвячений Пінзелю. Також трохи бракне часу, бо готуватимемося до нових дійств на акцію «Ніч у Львові», також — на Миколая та на Різдво.