Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Небезпечна потенція

08 грудня, 00:00

Просто нам не пощастило з місцем, мислиш собі іноді, маючи на увазі географічне розташування України, її фатальне борюкання між Заходом і Сходом, хочеться додати — між життям і смертю. Звичайно, визначивши перед тим, що ми вважаємо життям: динамічний спосіб самознищення та звичку до теплого клозету, що їх пропонує нам технократична цивілізація Заходу, чи статичне дзен-буддистське споглядання вектора світотворення, що його обкурений Схід традиційно проводить через власний пуп. Для України з її обмеженими можливостями вибору все це має суто символічне значення. В складнопідрядному реченні світового буття вона лише підрядний член, що само по собі зсуває нас з кам’яної основи відчутних на дотик реалій у зибучі піски солодких фантазій та безконечних, з присмаком дебілізму балачок про Богообраність, суперменство і колосальну потенцію нації. Ймовірна модель духовної синтези, яку Україна в силу свого геополітичного становища мала би запропонувати світові, відсувається у невизначену перспективу. Її тривання на межі двох світів замість присмаку крові та сили має дедалі відчутніший смак поразки. Маразму сьогоднішнього дня на жаль не протистоїть бодай примарний обрис дня завтрішнього. Немає кому того обрису накреслити. І причини тому криються не стільки в геополітичному становищі України, скільки у нездатності еліти нації абстрагуватися від власної кишені та дріб’язкових чвар, які політикою назвати — язик не повертається. «Було колись в Україні: ревіли гармати...», — сипле сіль на рани солодко-болючих спогадів Тарас Григорович, вихоплює з сутінків української історії великі постаті державників, яким так і не стало сили опиратись динаміці зворотнього розвитку, отій сатанинській спіралі, своїм вістрям спрямованій до пекла. Заплутавшись у марксовій бороді, вони випустили з рук Богом дарований шанс у вісімнадцятому, по-базарному пересварились та ожиріли духом після останньої війни, лишивши на поталу військо, якого світ не мав і не матиме. Вина безволля — безмірна. За інтелектуально розслабленими винниченками — Крути, після яких гори трупів. За амбіціями останніх вождиків — чергова і уже звична поразка. Вони привчають нас до неї. Два мільйони ненароджених українців — це також їхня вина. Вони панічно бояться цих ненароджених, бо це армія. Армія переможців.

№235 08.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати