«Нехай перемагає любов, а не війна!»

У Центрі Леся Курбаса в Києві відбулася театральна імпреза благодійної ваги — прем’єра «Дванадцята ніч, або Що захочете!» за Шекспіром у виконанні воїнів-ветеранів і волонтерів АТО, та ще й англійською мовою!

Це не просто аматорська вистава. Це дивовижний і абсолютно унікальний проєкт — перший англомовний театр ветеранів та волонтерів АТО: Project «W» Veterans, Volunteers and William, створений за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження». Це об’єднання фантастичних та енергійних людей, які захищали нашу країну й не загубилися у відносно мирному житті. Їм не дали загубитися такі самі енергійні, ініціативні, креативні, талановиті люди від соціальних фондів та театрального мистецтва.

Художній керівник проекту, головний режисер Івано-Франківського національного Івано-Франківського музично-драматичного театру ім.І. Франка,  Ростислав Держипільський розповів: «Понад рік тому до мене звернувся отець Сергій (Дмитрієв), бойовий капелан, громадський діяч. Сам-то я з англійською на «ви». Але ж є актор і режисер Олексій Гнатковський, для якого, здається, в жодній мові не знайдеться поняття «не можу». І закрутилося! Ми запросили викладача англійської, ба більше — експерта з англійської мови Шекспіра Світлану Яворську,  яка протягом року кілька разів на тиждень працювала з людьми, більшість з яких навіть не знали азів англійської, штудіюючи з ними шекспірівську мову. «Людина-Сізіф, яка виштовхала цей камінь нагору», як назвав її Гнатковський.  Знайшли талановиту молоду художницю Марію Крутоголову, прекрасного світло-звуко-техніка, фаната своєї справи і нашого проєкту — звукорежисера Київського національного театру ім. І. Франка Олександра Кришталя. А головне — знайшли акторів! Можу сказати лише одне: ці люди, які до нас прийшли героями війни, своєю участю в цьому проекті довели, що вони — герої в усьому. Талановиті люди виявилися й талановитими акторами.

Олексій Гнатковський, блискучий актор, у доробку якого десятки ролей у театрі, і цікавий режисер, який тільки набирає обертів, у цьому проєкті взяв на себе саме постановочну частину: провів кастинг, на який прийшли близько 50 претендентів, призначив на ролі людей, які ніколи не були дотичні до театру, викресав із кожного Божу іскру, «витяг» із підопічних максимум того, на що вони здатні. А здатні виявилися на дуже багато чого: практично з нуля — англійська мова, акторська майстерність, вокал, пластика.

У постановці Гнатковського так чи інакше задіяні всі жанри, прийоми: комедія межує з фарсом, мюзиклом, кіноефектами, мізансценічні стоп-кадри переносять з шекспірівського часу в майже реалітірежим, нагадування про те, що перед надто суворими критиками, якщо раптом такі знайдуться, — не професійні актори, а люди, для яких сценою життя не так давно була зона бойових дій. Проти тих, хто, раптом, воліє пафосно надувати щоки щодо вимови тексту, чи фарсовості постановки, підміни понять («риба» замість зброя, що, до речі, лягає в анонсовану ідею заперечення перемоги війни над життям: «Нехай перемагає любов, а не війна!»), режисер Олексій Гнатковський зіграв на випередження, увівши в дію незапланованого автором персонажу: але ж це сам Шекспір, Вільям Батькович, який з’являється в момент зашкалу абсурду і починає демонстративно кататися по підлозі — туди-сюди. На питання англійською: «Хто ви і що робите?» Шекспір представляється і щирою українською відповідає: «В труні перевертаюся!» — і продовжує з цікавістю спостерігати за тим, що роблять з його п’єсою. Такий собі картбланш від самого класика... І всі питання зняті!

Влучні дотепні текстові відео-ремарки, які вкраплялися в синхронний переклад, на кшталт «епічна битва», «продовження епічної битви», стробоскопічні ефекти, мішура, мультяшний реквізит, костюми-трансформери, а головне — щирість і повна відповідність розподіленим ролям — все разом робить проект виставою! «Це вистава про перемогу. Перемогу сили духу над страхом, перемогу віри над сумнівами, перемогу щирості над фальшем, зрештою — про перемогу життя над смертю. Це вистава про перемогу ЛЮБОВІ!» — переконаний О. Гнатковський.

Імена виконавців варто запам’ятати, бо не виключено, що ми ще не раз їх почуємо в інших проектах, а хтось і професійним актором стане, бо демонстрували вроджений артистизм. Тож дійові особи і виконавці: Орсіно, Герцог Іллірійський — Сергій Вікарчук-Євпаторійський «Євпаторія», Віола, юна жінка з Мессаліни, після кораблетрощі викинута на берег Іллірії, де з’являється під іменем Цезаріо — Катерина Головченко «Джейн», Олівія, графиня з Іллірії — Юлія Сосновська «Птіца», Марії, покоївки Олівії — Вікторія Каталічук «Сомік», Лариса Микитьон «Мік», Сер Тобі, дядько Олівії — Дмитро Мірошниченко «Цунамі», Сер Ендрю, приятель Сера Тобі —  Володимир Бойправ «Варвар», Мальволіо, слуга-розпорядник у домі Олівії — Євген Ярило «Ярило», Блазень з дому Олівії — Арсеній Приліпка «ЗамОк», Фабіан, мешканець дому Олівії — Євген Міщенко «Смайл», Себастьян, брат-близнюк Віоли — Сергій Кутенков «Замполіт», Антоніо, друг Себастьяна — Іван Щипайло «Псих», Капітан, який друг Віоли — Євген Слезенок «Париж», Шекспір — Андрій Ільченко «Ведмідь». У лапках — то їхні бойові позивні. І от що цікаво, більшість з прізвиськ відповідало амплуа, харизмі та темпераменту виконуваних акторами персонажів.

По завершенні вистави генератор проєкту Ігор Касьян, офіцер-ветеран, визначив основну мету проекту, яка є і його мрією: щоб ми, українці, побачивши людину у воєнній формі, не опускали очі долу, а щиро дякували їм за службу!  «Ідея не з’являється сама по собі, щось має підштовхнути на це. Мене турбує слабкий імідж ветеранів АТО в країні, популізм та спекуляція військовими темами під час війни. На власному прикладі показуємо, що ветерани та волонтери АТО — це не окрема категорія людей у суспільстві! Нас не потрібно жаліти, а ми не повинні давати привід для цього! Палаючі очі, жага до життя, англійська за рік та праця на сцені...все це можливо, коли маєш мету».

А Ростислав Держипільський оголосив, що вистава стає репертуарною і  21 червня відбудеться її показ уже на сцені Івано-Франківського театру.