Паола РОМАНО: «Мода — пані примхлива, а опера буде вічно»

Паола Романо (сопрано) має великий список вокальних перемог. Вона виступала в багатьох престижних оперних театрах Європи й Америки, постійна учасниця популярних серед меломанів оперних сезонів у Вероні «Арена» та Пуччінієвського фестивалю в Торре-дель-Лаго (Італія). Співачка співпрацювала зі знаменитими диригентами та режисерами нашого часу, була партнеркою легендарних вокалістів, зокрема Хосе Каррероса, Лучано Паваротті, Ренато Брузона.

На українській сцені Паола Романо дебютувала в знаменитій вердіївській опері «Аїда», виконавши головну партію ефіопської цариці Аїди та рабині Амнеріс. Співачка високо оцінила майстерність своїх колег по виставі — прем’єрів Національної опери Олександра Гурця (Радамес), Івана Пономаренка (Амонасро) й Аллу Позняк (Амнеріс).

— Мені доводилося брати участь у різних вердіївських операх, але київська «Аїда», попри те, що поставлена традиційно, мені дуже сподобалася, — призналася П. Романо. — Вона поставлена саме так, як написав композитор. Вистава видовищна, адже події розвиваються за часів правління фараонів у Єгипті, і разом із тим тут дуже тонко передана драматургія сюжету, в основу якої покладена історія про боротьбу єгипетських фараонів з ефіопами на тлі любовного трикутника: єгипетського полководця Радамеса, рабині Аїди та доньки фараона Амнеріс. Ця вистава — психологічна драма, коли героям треба зробити вибір між обов’язком і честю, зрадою і любов’ю, незалежністю батьківщини та ревнощами...

Я швидко та дуже органічно вписалася в українську акторську команду. Ця вистава (постановник Д. Гнатюк. — Т. П. ) зроблена з великою любов’ю до першоджерела. Режисер відмовився від новомодних «вивертів», якими часто сьогодні грішать деякі сучасні режисери. У виставі все підпорядковується музиці, а сюжет і вокальні партії тільки додають відтінків цій постановці. Судячи з цієї роботи, у вас дбайливо ставляться до класики та продовжують кращі оперні традиції італійської театральної школи. Мені здається, що авангард тільки завадив би виставі. Я згадую свій досвід виступу в «Аїді» в осучасненій версії, створеній у Німеччині. Повірте, нічого, крім розчарування, та вистава мені не принесла. Нібито та ж чудова музика, але режисерські «знахідки» буквально занапастили оперу. Я співала в багатьох версіях «Аїди», і вважаю, що цей твір вимагає від постановника дуже тонкого сценічного втілення музики Дж. Верді.

— Але сьогодні багато оперних режисерів вважають за краще робити саме сучасні варіації на класичний сюжет, а традиційні постановки відходять у минуле. Ви проти авангарду в опері?

— Я не проти творчих пошуків, але мені здається, що для цього існують твори сучасників, і не варто спадщину класиків кроїти на догоду моді. Мода — пані примхлива, а опера буде вічно! Звісно, бувають цікаві режисерські вирішення класичних творів, але, на жаль, невдач більше, аніж відкриттів. Мені здається, що Дж. Верді — самодостатній композитор. Якщо постановник уважно прочитає партитуру, то там усе написано. Причому маестро дає в кожній своїй опері політ для інтерпретації: як для музикантів, так і для співаків. Я не проти авангардних постановок в опері, ні. Можна експериментувати, але постановнику важливо перед початком роботи поставити собі одне запитання: нащо він це робить і чого хоче досягти? Якщо тільки виразити своє творче его, то, може, не варто непокоїти класика? А взяти твір сучасника, який зможе захистити свої дітище. Я не думаю, що авангард розширює ряди глядачів. У всьому світі є шанувальники та тонкі цінителі опери як прекрасного жанру мистецтва. Уже від моменту народження опери публіка приходить у театр, щоб натішитися музикою, співом, а різні режисерські новації — тільки «упаковка», а часом — просто «мішура». Справжні оперні меломани можуть навіть очі заплющити, щоб ніщо не відволікало від тієї миті, заради якої вони, власне, прийшли в театр, — наприклад, прослухати улюблену арію. Зрозумійте мене правильно, я за Мистецтво з великої літери в усьому.

— У вас були різні партнери на сцені. Що запам’яталося, коли ви виступали зі своїм знаменитим співвітчизником, великим тенором Лучано Паваротті?

— Він — суперспівак, прекрасний партнер! Розмови про його примхливу вдачу надто роздуті пресою. Лучано знає собі ціну, він завжди ставився до кожного виступу дуже відповідально. Вимагає високої професіональності та чіткості від усіх, зайнятих у постановці. Я б не назвала його примхливим. Адже високі вимоги він висуває не тільки до навколишніх артистів, а й насамперед до себе. Як правило, його зауваження завжди дуже точні, й вони тільки на користь виставі. Ми разом співали в опері Філадельфії. Шкода, що Паваротті вирішив завершити свою співочу кар’єру...

— Цього року Лучано Паваротті, в рамках свого прощального турне, вперше виступав у Києві. Співав чудово, але весь концерт просидів у кріслі (надмірна вага, до того ж він цього року переніс операцію на шийному хребці). Через проблеми зі здоров’ям він вирішив завершити свою кар’єру співака?

— Понад 40 років Паваротті служив опері. Багато років його по праву вважали кращим тенором Італії. Багато в чому завдяки його майстерності інтерес до оперного мистецтва зріс у багатьох країнах світу. Але не треба забувати, що для співака 70 років — солідний вік, особливо для тенора. Кожному артистові колись треба зробити нелегкий крок — закінчити виступати. «Король бельканто» пішов на вершині слави. Його прощальний тур нараховував 40 країн світу. Попри смуток, що він припиняє співати і другого Лучано Паваротті ніколи не буде, залишається надія, що він підготує нове покоління прекрасних оперних співаків. Адже він не пориває з музикою. Наскільки я знаю, Лучано має намір зайнятися викладацькою діяльністю.

— А ви викладанням займаєтеся?

— Ні. Суміщати гастрольну діяльність і викладати мені не вдається. Може, коли перестану виступати, то викладатиму вокал.

— Чи вдалося вам щось подивитися в нашому місті, з кимсь поспілкуватися, крім колег-артистів?

— Я вперше в Києві й захоплена вашою столицею. Мені вдалося трохи поїздити містом. Мене просто переповнюють враження. З одного боку, Київ — стародавнє та дуже красиве місто, а з іншого — в ньому відчувається сучасний європейський стиль. Мені розповідали, що найкращий час для екскурсій — весна, коли квітнуть київські каштани, що роблять вашу столицю особливо красивою, але мені здається, що й зараз місто має свій особливий шарм. Я мрію приїхати ще раз.