«Пацієнт радше мертвий, ніж живий»

А тепер прошу всіх сісти, щоб, падаючи непритомно, не отримати травму голови. Отже, за кількістю видань 1997 року Україна нарешті вийшла на рівень 1958 року. За тиражами — на рівень 1940 року. Того ж 1997 року Україна видала в 7 (сім!) разів менше книжок, ніж Росія (за номенклатурою й за тиражами), в 11 (одинадцять!) разів менше книжок для дітей за номенклатурою і в 33 (тридцять три!) рази меншим тиражем. Ви ще не впали? Тоді продовжимо. В Україні художньої літератури за номенклатурою (авторами, назвами тощо) за десять місяців цього року видано в 10 (десять) разів менше, ніж у Росії, і в 51 (п’ятдесят один!) раз меншим тиражем. Якщо зовсім точно, то в Україні — 1406 тисяч примірників, а в Росії — 71 849 тисяч. На кого все це безчинство списати? На розпад Радянського Союзу? Проросійське лобі в парламенті? Фінансову кризу? Чвару Саддама Хусейна та Білла Клінтона? Засилля Інтернету? Ніхто, з ким мені довелося поспілкуватися, готуючи цю статтю, не пристав до жодної із названих версій. Усі дружно охали: «Податки...» Тобто фахівці, звичайно, знають, що сиктивкарський папір і кращий, і дешевший за жидачівський, що доступних барвників немає, плівка для поліграфії шалено дорога, обладнання вкрай зносилося. Але головне — податки, добродії, податки...

Правда, 1992 року, на хвилі загальної ейфорії проголошення незалежності було ухвалено постанову, згідно з якою книговидавці не платили податок на доход, якщо випускали більш як 70% літератури українською мовою. Але вже 1993 лафа скінчилася, й до 1997 року книговидання повністю прирівнювалося до торгівлі італійським взуттям або чеськими шпалерами. 1997 року в законі про податок на додану вартість з’явився знаменитий пункт, згідно з яким звільняється від ПДВ «продаж книжок вітчизняного виробництва». Але книжку, перед тим як продати, треба ще й зробити. Купити фарби, папір, плівку, обладнання, заплатити автору, укладачеві, редактору... До того часу, коли українська книжка звільниться від ПДВ, менше двох у. о. коштувати вона просто не може. У Росії на цьому етапі книжка коштує близько 0,75 у. о. Досить? Але ж, крім податку на ПДВ, у Росії книжка звільняється й від податку на прибуток. Тобто в Україні з виробника злуплять ще близько 30%. При чому тут Саддам Хусейн, розпад СРСР і фінансова криза? Ми самі забезпечимо собі краще майбутнє. Для довідки: у Росії книговидавння звільняється від податків упродовж усього ланцюжка — від купівлі фарби — до магазину, від паперу — до експорту в Україну.

Ох, як хочеться зіпхнути всі наші біди на сусідську підступність! Ось, мовляв, підлий, і криза йому не перешкода, все норовить закидати Україну дешевими книжками... Але ж і Польща, й Угорщина, і вся інша Європа надають книговидавцям ті ж пільги, що й Росія. Та ще й норовлять примусити Україну підписати Флорентійську конвенцію з Найборським протоколом від 1976 року і звільнити від митних зборів усю методичну, наукову й спеціальну літературу. Якщо на фоні такого ставлення до вітчизняних книговидавців її підписати, то можна відразу замовляти по них поминки: ніхто з них такої конкуренції просто не витримає...

Тепер про мову видань. Мені вдалося напевно з’ясувати, що, за офіційними даними Книжкової палати, українська мова нібито навіть домінує. 1997 року кількість виданих в Україні україномовних книжок і брошур перевищила російськомовні на 33%. За тиражами співвідношення трохи менше: 21%. Правда, із художньої літератури співвідношення зворотне: за номенклатурою російськомовних видань більше на 7%, а за тиражами — у півтора раза.

Так це ж офіційні дані! Коли я спитав наймилішого Миколу Івановича Сенченка, директора Книжкової палати, чи може він хоча б приблизно оцінити кількість піратських видань в Україні, то він, як людина чесна, тільки розвів руками. Аналогічний жест зробили практично всі мої співрозмовники у відповідь на прохання оцінити імпорт (не тільки легальний, зрозуміло) книжок із Росії. Хоча всі зійшлися на тому, що на загальнодержавному ринку україномовних книжок — відсотків 10—15. Не більше. І то, скажіть, якщо Україна випустила 1997 року 6308 найменувань книжок, а Росія — 45 026, то хто читає 38 718 найменувань, що лишилися? Здогадуєтеся?

Не можна сказати, що стан української книжки, що описується відомою формулою «пацієнт радше мертвий, ніж живий», зовсім уже нікого не хвилює. Ось і Президент нещодавно, точніше, 23 липня, видав Указ «Про деякі питання державної підтримки книговидавничої справи», де, крім іншого, зажадав від Кабміну «у встановленому порядку» підготувати проекти законів, які знизили б податковий тиск на книговидавців. І порекомендував органам, які управляють держмайном на всіх рівнях, організувати пільги з оренди книговидавцям і книгопродавцям. Ну, по-перше, «пізно пити боржомі, коли нирки відвалилися». А по-друге, я своїй дочці теж періодично рекомендую краще вчити математику. Про результат своїх вказівок делікатно промовчу... Зате Міністерство інформації до частини колишнього Держкомвидаву довірливо подало «у встановленому порядку», як і вимагав Президент, до 1 листопада відповідний проект. (Зовсім не єдиний, до речі, який я бачив, де передбачаються хоч якісь пільги книзі...) Але ще 5 жовтня до Мінінформу надійшла відповідь із Державної податкової адміністрації за підписом заступника голови оної Г. Оперенка, загалом схожий на завуальовану відмову. А 22 жовтня за підписом уже іншого заступника голови того ж відомства

В. Лопати прибув у Мінінформ документ ясний і чіткий: у частині пільг на прибуток — відмовити, в частині податку ПДВ — відмовити, в частині патентування... гм... ну, можливо. Ось тобі, бабо, й Юрія. Чи то ліва рука не знає, що робить права, чи то права не знає, що робить ліва? Та знає, знає... Але треба зімітувати завзяття й турботу про вітчизняне книговидання.

Адже за найоптимістичнішими прикидками, вся система книговидання приносить у вигляді податків скарбниці не більше як 100 млн. гривень на рік. Підозрюю, що це еквівалентне одному РХ (реконструйованому Хрещатику). О Боже, адже всього

1—2 РХ дозволили б українському книговиданню стати на ноги. А 3—5 РХ дали б можливість йому вийти вже на мінімально пристойний рівень, випускати необхідну кількість україномовної літератури без всяких безглуздих і, до речі, антиконституційних 50-відсоткових україномовних квот, зафіксованих у нині недіючому законі про видавничу діяльність.

Не знаю, можливо, вони в Росії зовсім подуріли, але на фоні відомої кризи уряд підтвердив пільги книговидавцям до 2003 року. І навіщо їм у Росії стільки книжок? Читають вони їх, чи що?

№236 09.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»