«Переносили концерт чотири рази...»

Чому пісні хору... крадуть? Хто привіз в Україну «Соколів»? Що має стати національною ідеєю українців? Про це та багато іншого — в розмові з Олександром СТАДНИКОМ, керівником та головним диригентом колективу, заслуженим діячем мистецтв України.

НА СЦЕНІ 70, У ЗАЛІ — 20?

12 березня в Україні вперше оголосили карантин через поширення коронавірусу, а 15 березня Волинський народний хор мав давати довгожданий концерт у Львові. Сюди на гастролі волинян запрошували вже не вперше і давно, хор виступав у США, Канаді, Франції, Польщі, свого часу об їздив Радянський Союз, а останнім часом — і всю Україну, та сусіднє місто гастрольна дорога якось оминала. Тоді, навесні, здавалося, що минуть ці кілька тижнів вимушеного простою, а далі все повернеться на свої місця. А не повернулося і донині.

У Львові волиняни виступили аж 19 вересня, дали два концерти, при цьому їхня дата переносилася чотири (!) рази, що не могло не вплинути на публіку. То здавали квитки, то знову їх купували... «Чесно кажучи, дуже важко дивитися зі сцени на людей, яких розсадили в залі в шаховому порядку і які мають сидіти в масках на обличчі весь концерт. Привіт «забитим» маршруткам з людьми в масках на підборідді у всіх містах України... Мабуть, шанувальники мистецтва — найбільші рознощики всіляких вірусів», — гірко реагував на ситуацію керівник знаменитого колективу Олександр СТАДНИК. Але у Львові таки виступили.

У рідному ж Луцьку — не можуть і досі. Відмінили концерти в жовтні, а мали виступати аж 5 днів поспіль, бо «вдома» люблять Волинський народний хор, на концертах завжди аншлаг.  Потім регіональна комісія з питань епідеміологічної безпеки та надзвичайних ситуацій заборонила проведення ювілейного концерту до 80-ліття Волинської обласної філармонії, який мав відбутися в обласному музично-драматичному театрі. А за день до його проведення в тому самому залі співала Тіна Кароль, і жодні карантинні застереження на це не вплинули...

«Ми готові  на будь-які умови, щоб тільки виступати, — каже Олександр Стадник. — Але ці умови повинні ж мати якусь логіку! Ми згідні, щоб у залі було заповнено лише половину місць, та навіть і менше. Ми готові давати концерти хоч кожен день, аби тільки люди, які хочуть прийти на нього, змогли це зробити. Але, виявляється, 50-відсоткова наповненість залу допускається при карантині лише для театрів та кінотеатрів. А для мистецького колективу, як наш хор, як камерний оркестр чи інший подібний колектив — умови інші. Маємо забезпечити по 20 квадратних метрів на одного глядача... В Луцьку немає великих залів, тому ми мали б згідно з цими вимогами виступати... перед двадцятьма глядачами».

Якби був у філармонії свій концертний зал, напевне,  викручувалися з ситуації, як це роблять інші філармонії, чесно кажучи, на свій страх і ризик. Але Луцьк — єдиний обласний центр в Україні, який досі не має власного концертного залу. Стадник не може провести навіть репетицію всього колективу відразу, тому окремо займаються балет, окремо хор і оркестр, а вже зведений номер він, як і глядачі, бачить лише на сцені. Свого часу тодішній голова Волинської ОДА Борис Клімчук намагався відстояти приміщення колишнього гарнізонного будинку в офіцерів для філармонії. Це був просто прекрасний варіант! Але якщо і Клімчуку це не вдалося (а він багато зробив для Волині), то, мабуть, концертний зал для філармонії можна, образно кажучи, запити водою...

І навіть маючи такі умови для роботи, Волинський народний хор є одним з найкращих в Україні. «Ми завжди давали собі раду, — каже Олександр Стадник. — Коли держава перестала підтримувати гастрольну діяльність, знайшли продюсера, який зайнявся нашими гастролями. І хай не завжди щось заробляли, бо порахуйте вартість оренди залу, транспортні витрати, ціну готельних номерів і т.п,  це ще в нас свої автобуси... Навіть якщо виходили так на так, що вклали, те повернули, але нічого не заробили, то це вже, вважаю, плюс. Бо ми виступаємо, нас люблять у Києві, хоча там непросто виступити, враховуючи вартість оренди залу... Ми всю Україну об’їздили останнім часом з різними програмами. І зараз, незважаючи на всі коронавіруси, ми були і є!»

«ЗВЕРТАЮТЬСЯ НАВІТЬ ІЗ ЛУГАНСЬКА»

«Якщо думати, що ось, закінчиться карантин, і повернеться колишнє життя, то так не буде. Люди відвикають від театру, від концертів, від виходу, образно кажучи, в світ, звикають до телевізора, інтернету, — каже Олександр Стадник. — Нам знову треба буде налагоджувати спілкування і розуміння».

Як буде далі, він нічого сказати не може. За час карантину значно оновили репертуар. Готують Різдвяний концерт, який традиційно дають найперше в Луцьку. На Різдвяні дні мають запрошення в Івано-Франківськ, де виступали з фурором і де їх чекають. Запланували (знову!) два концерти в Луцьку, та поки навіть не виставляють афіш, бо постійна мова про локдаун. «Шкода, коли знову не виступимо, — каже керівник хору. — Ми дуже багато попрацювали, зробили майже нову програму, нових пісень я вже і не рахую...». У нього майже закінчується тираж двох збірників пісень, виданих коштом хору та Волинської філармонії. Понад двісті творів... Пісні Волинського народного хору виконують чи не всі самодіяльні колективи України, і Стадник ніколи не жаліє колегам нот.

Днями Миколаїв просив надіслати деякі твори. На питання, чи в Миколаєві ще співають українською, Олександр Олександрович усміхається: «Та навіть з окупованих районів сходу до нас звертаються, різними шляхами. З Луганська нещодавно зверталися, там у нас є давні фанати хору. Порадив переглянути в інтернеті, куди ми виставляємо свої твори, бо просили відеоматеріали».

У 2018 році, коли Волинський хор відзначав своє 40-ліття, він з концертами побував і на півдні України, і в центрі, і на сході. За 1200 кілометрів від Луцька, в кінці практично бездоріжжям, добралися аж у крайню точку Луганщини, в Новопсковський район. Далі вже — Воронезька область Росії. Концерт волиняни дали в селі Осиново, що неподалік райцентру. Сюди їх запросив на виступ керівник потужного сільськогосподарського кооперативу Микола Романченко. Керівник Волинського народного хору Олександр Стадник каже, що знайомство з цим цікавим чоловіком, емоції глядачів варті навіть найгіршої дороги: «Гріх нам не їхати туди, де чекають на українську пісню, українське слово, і якщо ми міркуємо, а якою ж у нас має бути національна ідея, то вона насправді проста: дайте українцям — українське».

ПІСНЮ «ГЕЙ, СОКОЛИ» В УКРАЇНУ ПРИВЕЗЛИ ВОЛИНЯНИ

Розмовляючи з Олександром Олександровичем, не могла не згадати і цю історію: не всі знають, як пісня «Гей, соколи» потрапила в Україну.

«Це був кінець 90-х років, ми виступали в Польщі, в місті Ольштин, на одному з фестивалів. «Соколів» почув у... ресторані, виконував колектив ресторанних музикантів. Пісня зацікавила, почав питати, хто її автор. «Як? Ти не знаєш? Це ж ваша пісня, ми її вважаємо українською», — здивувалися колеги. Повели мене в місцеву бібліотеку, показали збірник «пісеньок польських», і навпроти «Соколів» писало — українська. В нас була відомою схожа пісня — «Їхав козак за Дунай», а ось «Гей, соколи» були невідомі». За ніч Стадник зробив хорову обробку, а керівник оркестру, вже, на жаль, покійний, Ростислав Максимович П’ятачук, — оркестровку — і ввечері, на заключному концерті фестивалю, хор її виконав. Є аматорське відео запису цього виступу. Виступ пройшов з фурором, хор викликали і викликали на сцену.

Опісля Стадник переклав пісню з польської на українську, в Україні її вперше виконали під час чергового звіту Волині в Києві. А далі вона почала жити самостійним життям, залишаючись досі популярною. І вже часом керівнику Волинського хору та артистам доводиться чути, що привезли її до нас не вони. «Але ми всі в хорі знаємо, як воно було насправді, — каже Олександр Олександрович. — А що співають, то ми тільки раді». Та навіть маститі, як кажуть, колективи видають пісні Волинського народного хору за свої. «Десь у середині 90-х волинський композитор, на жаль, вже покійний, Петро Свіст показав мені свою пісню на вірші Богдана Жолдака «Гарний козак, гарний», яку він написав для однієї з вистав Волинського лялькового театру. Пісня мені дуже сподобалась і я вирішив зробити її хоровий варіант для Волинського хору. Вийшло досить вдало, і відтоді й по сьогодні пісня стала однією з наших візитівок, якщо так можна сказати. Яке ж було моє здивування, коли 2010-го побачив у інтернеті цю пісню у виконанні Кубанського хору на концерті в Йошкар-Олі. І ведуча концерту гордо оголосила, що пісня виконується вперше! Мало того, що пісні, які я знаю з дитинства і які співали наші діди-прадіди, виявляється, всі були записані в якихось кубанських станицях, так ще й тут треба красти», — резюмує Олександр Стадник.

Він каже, що так швидко проблеми з вірусами ми не позбудемось, не вирішимо, ми мусимо з ними співіснувати, жити. А тому час карантину, що, звісно, таки затягнувся, є повільною смертю для творчого колективу. Водночас цей же період є досить продуктивним для шліфування репертуару. Що й сподіваються побачити фанати Волинського народного хору на концертах, які таки ж мусять відбутися.