Подолати страх

Свій новий матеріал для газети «День» я вирішив присвятити аж ніяк не найприємнішому почуттю в нашій дійсності, але, на жаль, через епідемію грипу страх, що, всім очевидно, зараз присутній в ній, заважаючи повною мірою жити, творити, любити і відчувати себе вільною людиною. І виник він як панічна реакція людей на раптову епідемію зовсім не випадково. Із усіх можливих ризиків, що загрожують у цій ситуації людині, «головним є жах смерті». Скажіть, хіба не приголомшують людську свідомість щоденні повідомлення у пресі, по телебаченню і радіо про постійно зростаючу в Україні кількість хворих і померлих від грипу? Що, така інформація не сприяла появі паніки? Хіба не спровокувала вона ажіотажний попит на ліки? Ви, напевне, будете згодні: найімовірніше ми маємо справу з агресивною спробою фармацевтичних компаній зробити бізнес на епідемії.

І взагалі — кому спало на думку примушувати величезні маси людей по всій країні переживати імовірність можливої швидкої смерті? Головний санітарний лікар України нещодавно заявляв, що не в інтересах відомства мовчати про епідемію: мовляв, інакше люди не усвідомлять небезпеки і займуться вдома самолікуванням. Хто ж не знає, приховувати факт загрози інфекційної захворюваності — неприпустимо. А ось навіщо в мас-медіа нагнітати страх на співвітчизників і весь світ постійним, з дня на день, інформуванням про число померлих унаслідок вірусної інфекції? Адже не треба було так робити! Тому що піклуючись про здоров’я, ми йому в даному разі тільки шкодимо. Як же правий був Й.В. Гете, який казав: «Страх заражає так само, як нежить, і всякий раз робить із однини множину»! Правда, паніка страшна не тим, що всім стає страшно, а тим, що вона небезпечна для людей, — це нарівні з вірусним навантаженням призводить також до збільшення негативного емоційного навантаження на організм, тобто панічні настрої істотно його ослабляють, примножуючи шанси захворіти.

Ми тривалий час не хотіли помічати цей феномен, а тепер отримали, причому відразу в такому повномасштабному варіанті. Тим більший інтерес у зв’язку з цим являє для нас фундаментальне дослідження «The face of emotion» (N.Y.,1971) американського вченого К.Е. Ізарда. Ще на початку 70-х рр. він досліджував ставлення представників різних країн (США, Англії, Німеччини, Швеції, Франції, Греції та Японії) до різноманітних емоцій. Відповідаючи на запитання: «Якої емоції ви над усе побоюєтесь?» — більшість людей назвала страх. Тобто, виходило, що емоція страху сама по собі викликає страх, а переживання страху ще більше його посилює, доводячи до екстремальної міри жаху. Жах — це максимальний ступінь переживання страху, що самого себе посилює за рахунок циркуляції цього переживання, яке повторюється у психіці.

Що ж до хвороб, то люди завжди їх боялися. За даними з популярної енциклопедії «Психология страха» Ю. Щербатих, страх перед можливими захворюваннями входить до десятки найсильніших страхів, причому його значення для людини неухильно підвищується з віком. Важливим моментом, що часто посилює страх хворого перед своїм захворюванням, є незнання як справжніх причин хвороби, так і її прогнозу. Невідомість же лякає більше за усе. Якщо хвороба почалася раптово і вперше в людини, то нова інформація часто вводить її у необгрунтовану глибоку депресію. Чому зі мною це трапилось? Наскільки небезпечна дана хвороба? Як довго я хворітиму? Чи не виникнуть ускладнення після неї. Ці та інші запитання ставить собі хворий, не знаходячи на них чітких відповідей, які заспокоїли б його й дали можливість настроїтися на видужання. І, напевно, найголовніше, що зобов’язаний зробити лікар у таких випадках — це вселити хворій людині впевненість щодо одуження.

Страх перед смертю природний і присутній в кожній людині. Це «основний» страх, який впливає на всі прояви цього почуття, страх, від якого ніхто не убезпечуваний. Взагалі вважається, що страх — «найтоксичніша, найзгубніша емоція». Напевно, саме це якраз і мав на увазі відомий філософ, до речі, уродженець Києва М. Бердяєв, стверджуючи: «Найстрашні люди — це люди, одержимі страхом». Згубність страху в тому, що він у буквальному розумінні може позбавити життя — відомі випадки смерті, викликаної страхом перед «порчею». Ось що з цього приводу зазначає в уже згадуваній вище нами роботі Л.Е. Ізард: «Крайній вияв страху, який ми називаємо жахом, супроводжується надзвичайно високим рівнем активації вегетативної нервової системи, відповідальної за роботу серця й інших органів. Надмірна активація вегетативної нервової системи створює непомірне навантаження на життєво важливі органи, які за цих умов працюють на грані зриву». Прикро, що з початком епідемії грипу чимало журналістів, а також окремі медпрацівники не враховували, що пройнята страхом людина сильно відрізняється від нормальної. Це, на нашу думку, антигуманно і жорстоко стосовно людей, ви згодні?

У той же час слід пам’ятати, що страх має великий захисний сенс для людини: він попереджає про можливу небезпеку, зосереджує увагу на вірогідному її джерелі, спонукає шукати, як її уникнути. Тому виховання стійкості до страху звичайно направлене не на позбавлення від нього, а на вироблення уміння володіти собою при виникненні страху. Бояться всі, тільки одні піддаються страху, а інші долають його. Абсолютно очевидно: подолати страх зможемо тільки впливаючи на себе! В будь-яких, навіть найскладніших обставинах заповнення свідомості якоюсь справою неминуче витискає з неї страх. Це багаторазово перевірене явище дало можливість психологам запропонувати цей метод для лікування тривоги та неспокою. Деякі люди, зрештою, доходять такої стратегії поведінки самостійно, позбавляючись від страху, тривоги й занепокоєння за допомогою інтенсивної діяльності.

Завершуючи мої роздуми про епідемію грипу, хочеться ще ось про що обов’язково згадати. Одного разу мені розповіли, що античні лікарі, які були вимушені діяти за відсутності ефективних ліків, часто говорили своїм пацієнтам: «Нас троє: я, ти і хвороба. Якщо ти відкинеш страх перед нею, то нас буде більше і ми отримаємо над нею перемогу. Якщо ж ти будеш страхатися її, то я нічого не зможу зробити проти вас двох». Думаю, не важко здогадатися, яке щире слово в подібній ситуації сказав би сьогодні пацієнт своєму лікарю...