«Посланіє...» від Богдана Козака

Двогодинна поетично-музична композиція за творами  Кобзаря приурочена до 75-річчя народного артиста України, лауреата Національної премії ім. Тараса Шевченка, режисера, педагога і театрознавця, академіка Національної академії мистецтв, професора Національного університету ім. І. Франка Богдана Миколайовича Козака, якого в Україні добре знають і люблять.

— Шевченко вчив і вчить нас любові до своєї землі і вчить бути правдивими перед собою, Богом, народом, — говорить Богдан КОЗАК.— Я не знаю іншого поета, який би так правдиво й відверто говорив про своїх і чужих — щось на зразок пророка, який відверто каже Богу, що він думає щодо поневолення його народу і коли цей народ дістане свободу. Вперше я декламував Шевченкове «І мертвим, і живим...» дев’ятикласником, на шкільному вечорі. А потім постійно читав Кобзаря, як актор, у виставах за його творами. Посланіє «І мертвим, і живим, і ненародженим...» — універсальний твір. Це як пісня, з якої не можна викинути слів...

У творчому доробку заньківчанина — близько 150 ролей. До студії рідного театру прийшов 1961 р. і каже, що ніколи не пошкодував, що обрав саме фах актора: «Мені у ньому легко дихається — як на природі. Я розумію, що це за фах, як у ньому треба працювати, бо це контакт з різними людьми, різними режисерами, свого роду людська академія, де пізнаєш життя людей, розкриваєш його — через п’єсу, через персонаж, і в той же час мусиш сам у живому спілкуванні з людьми  виявляти певну уважність, розум, такт».

Із великою любов’ю і повагою говорить Б.М. Козак про рідний театр: «Заньківчани сильні ансамблевістю і національною налаштованістю — завжди говорити народу правду, берегти класику, мову, одночасно пізнаючи світову культуру. Інших доріг для театру такого масштабу, як наш, не існує».

А ще, каже, завжди додатково займався тим, що збагачувало в професії: «Або керував аматорським колективом, або вчив сценічної мови, або готував концертну програму, або паралельно міг зробити спільний міжтеатральний проект, наприклад, з Олегом Стефановим, актором Театру Л. Курбаса — виставу «Загадкові варіації» французького драматурга Е.-Е. Шмідта і грати її впродовж десяти років на камерній сцені! Так, це трудно, бо це робиться після основної роботи. І доводиться жертвувати увагою сім’ї.  І тут, якби не моя дружина Марта, яка виховала мені двох прекрасних дітей (дочку Мартусю і сина Назара), нічого б не вийшло!

З віком набувається певний досвід, і ви стаєте людиною суспільною. Я завжди був громадсько-заангажований — чи це були вечори поезії, чи це був Клуб творчої молоді, яким у 1960-ті керував Михайло Косів, і тоді, до речі, до нас приїздили Іван Драч, Ліна Костенко, Микола Вінграновський... Ці люди свого часу зробили революцію в українській поезії — і як поети, і як громадяни. І я можу сказати, що моє покоління, яке формувалося у 1960-ті, мало прекрасні зразки. Крім того, Львів завжди був великим творчим клубом, де за кавою збиралися художники, поети, музиканти. Ми говорили, не замикаючись вузько у своєму фахові.

«Козак — неймовірний актор. Будь-яка роль йому під силу! Він настільки органічний і різноплановий... Складається враження, що він як бездонний колодязь, який завжди б’є водою і ніколи не пересохне. Дуже приємно, що в Україні є такі актори», —  такий запис зробили глядачі і його опубліковано на сайті Театру ім. М. Заньковецької.

— Він актор-аналітик, актор від розуму. Аналітичний розум Б. Козака не дав йому спокою — через те він закінчив Філологічний факультет, згодом пішов у педагогіку, почав займатися самоосвітою.  Він ніколи не стояв на місці — і в цьому його досконалість, — зазначає художній керівник Театру ім. М. Заньковецької Федір СТРИГУН.

— Найбільше ролей у нашому театрі Козак зіграв саме у мене — двадцять дві. Зокрема, геніальним був його Кнуров у «Безприданниці». Але мені здається, що вершиною творчості актора  була роль Тарєлкіна у виставі «Смерть Тарєлкіна», яку ставив Володимир Опанасенко.  Козак — артист гострої форми. Режисер Марк Захаров, який подивився в нашому театрі «Отелло», сказав про Богдана Миколайовича, який виконував роль Яго. — «Це актор європейського класу». І це справді так», — зауважила режисер Театру ім. М. Заньковецької Алла БАБЕНКО.

— Богдан Козак — діяч культури у найширшому сенсі цього слова. Він надзвичайно високоосвічений, комунікабельний, розумний і мудрий і водночас спроможний на розмаїті жарти щодо колег і себе особисто. Вміння іронізувати над собою — прекрасна риса Богдана Миколайовича», — вважає генеральний директор Театру ім. М. Заньковецької Андрій МАЦЯК.

— Чудовий партнер! На сцені з ним і важко, і добре працювати. Під час репетицій робить зауваження, дає пропозиції, відтак відбувається обмін думками, і ці нюанси в подальшому дуже допомагають у роботі. Та й узагалі, Богданові Миколайовичу я багато чим завдячую у житті. Він зробив з мене актора, —  вважає учень Козака, актор Юрій ХВОСТЕНКО.

— Богдан Козак — непересічна особистість. Як актор — він один із найпотужніших у Львові, а може, і в Україні. Дуже поважаю його як педагога. Всі його  ролі зіграні блискуче! Дуже люблю, коли Богдан Миколайович декламує поезію  — не форсує, і це виглядає по-європейськи», — говорить ректор Академії мистецтв Андрій БОКОТЕЙ.

— Коли мене питають: «Яких учителів маєш?», я обов’язково називаю Богдана Миколайовича, бо мала щастя бути ученицею у його Студії художнього слова. Те, що заклав нам Б.М. Козак  дуже допомагає у житті.  Крім того, хочу сказати про людські риси Козака. Попри те що він добре знаний актор, він залишається простою і гарною людиною. Для мене Козак — це також  прекрасний майстер художнього слова, і його «Шевченкіана» —  великий здобуток для українського мистецтва», — наголошує директор Міжнародного інституту культури, освіти та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» Ірина КЛЮЧКОВСЬКА.

***

«День» вітає Богдана Миколайовича з ювілеєм. Бажаємо зіграти ще багато цікавих ролей, розширяти «армію» талановитих учнів — майбутніх акторів і режисерів; міцного здоров’я і особистого щастя!