Послання нащадкам
У Національній опері відбулася світова прем’єра «Страстей за Тарасом» Євгена Станковича
На вулиці холодно, йде сніг. Здавалося, навряд чи хтось покине затишну домівку. Але... зала Національної опери України заповнена вщерть (тут представники української інтелігенції — композитори, музиканти-виконавці, художники, музикознавці, режисери, письменники, духовенство, політики, а також іноземні гості). Привід — світова прем’єра твору одного з найвидатніших українських композиторів, живого класика, Героя України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка, народного артиста України, академіка і професора Євгена Станковича «Страсті за Тарасом» на вірші Кобзаря (автор лібрето і головний режисер-постановник — Василь Вовкун). Знаменно, що в День пам’яті Тараса Григоровича чимало глядачів прийшли у вишиванках...
Як сказала ініціатор події — голова наглядової ради благодійного фонду «Велика родина» Віра УЛЬЯНЧЕНКО: «Твір Євгена Станковича — погляд сучасників на Шевченка». До справи узялися, окрім авторів, Національна капела України «Думка» (художній керівник і головний диригент — Євген Савчук, солісти — Олександр Бойко та Анатолій Погрібний) і Національний заслужений симфонічний оркестр України (художній керівник і головний диригент — Володимир Сіренко).
Непересічність акції випливає вже з того, що самі творці, зокрема Василь Вовкун, вагалися щодо визначення жанру композиції, котра народилась із поєднання слова (читець — Євген Нищук), музики, пластики, сценографії (Вадим Печуркін-Шумейко), костюмів (Людмила Нагорна). Як відомо, «страсті» — храмове дійство, засноване на подіях із життя Христа, описаних у Євангелії. Хоча в тому, що побачили глядачі в Національній опері, власне дійства не було, попри намагання балетної трупи під керівництвом Юрія Пристаєцького (соліст — Артем Гордєєв). Саме пластичне «прочитання» твору і викликало чимало запитань до постановників, бо могутня і самодостатня музика, написана, так би мовити, крупним мазком Євгеном Станковичем, була неперевершена у синтезі зі словом Тараса Шевченка. А дивні рухи танцівників лише заважали сприйняттю потрясаючого твору, де музика Станковича і тексти Кобзаря «малювали» панораму України як високодуховної нації, котра й досі мусить виборювати право на існування, власну мову й культуру. Публіку вразив «тихий фінал» твору на всім відомі зі школи вірші «Садок вишневий коло хати»... «Аби був свій садок — слід пройти через певне очищення, — зазначив Василь Вовкун, — потрібно самим щось робити, бо просто так ніхто нічого не дасть!»
Євген Станкович зізнався: «Я здійснив свою давнішню мрію — написати великий твір на вірші Тараса Шевченка. Взяв вірші, які втілюють дуже важливі людські й філософські проблеми. Це була масштабна і духовна робота»... Попереду — осмислення нового твору суспільством і музикознавцями, а нам (ті, хто був у залі, слухав трансляції по радіо й ТБ) пощастило стати свідками народження дива і ще одного шедевра видатного композитора.
