Повернення блудного сина

Прем’єру «Пер Гюнта» було приурочено до Міжнародного дня танцю. Це стало подією у місті. Високий міжнародний статус Харківської балетної трупи і сценічна історія цієї вистави, поставленої 20 років тому у Норвегії, вже забезпечували неординарність події, а її підсумок перевершив очікування!

Нагадаємо, вперше у травні 1997 р. балет «Пер Гюнт» побачили глядачі на святкуванні тисячоліття першої столиці Норвегії — міста Трондхейм — у виконанні артистів Донецького театру опери і балету ім. А. Солов’яненка. І ось після двох десятиліть для Харкова було підготовлено оновлений варіант вистави, поставлений за мотивами п’єси Г. Ібсена з урахуванням специфіки харківської трупи, нового музичного і сценографічного прочитання (хореографія Вадима Писарєва, диригент — Володимир Гаркуша, художник — Надія Швець).

Генріх Ібсен і Едвард Гріг — національні герої Норвегії. Але й у всьому світі, починаючи з XIX століття, цікавість до їхньої творчості не згасає. Теми Гріга завжди актуальні — він співець всепереможного кохання і краси рідної природи. Ібсен глибше за інших драматургів зазирнув у підсвідомість навколишнього суспільства. І підмітив ті проблеми, які актуальні й сьогодні. Особливо пам’ятним є в наші дні його афоризм: «Чиста совість — найкраща подушка». Адже, залишаючи після своїх походеньок розбиті серця і змарновані надії, його герой Пер рідко згадує про те, що дві люблячі жінки — мати Озе і юна Сольвейг — усе життя провели в очікуванні його... Скрашуючи останні хвилини життя матері, Пер Гюнт ще не розуміє, що втратив власне єство. І тому до Сольвейг приходить уже старим і нещасним, пізно усвідомлюючи, що життя розтрачене даремно...

«Пер Гюнт» осібно стоїть серед інших п’єс Ібсена. Що це — філософська притча, казка мандрів блудного сина, історія вірного кохання чи драма всепрощення? Балетмейстери по-різному намагалися відповідати на ці запитання, взявши за основу яскраву й емоційно насичену музику Гріга до «Пер Гюнта» в драматичному театрі. Так, Вадим Писарев з допомогою співавтора лібрето Юрія Станишевського й аранжувальника Дмитра Родіонова об’єднав у виставі кілька ідейних мотивів, а харківські артисти по-своєму змогли розставити смислові акценти.

До речі, у хореографії Вадима Писарева лежить відбиток його власних акторських робіт і віртуозних виконавських можливостей... У масових сценах (пробудження дня, шабаш тролів, дім божевільних, куди потрапляє Пер Гюнт) балетмейстер використовує різні композиційні побудови класичного танцю, гротескову хореографічну лексику, а також ті характерні прийоми, які підказує багатий образний зміст музики Гріга. Насичене звучання оркестру під керівництвом головного диригента Харківського національного театру опери і балету ім. М.Лисенка — Володимира Гаркуші — створює атмосферу музичного свята, в якому домінують фантастичні фарби і проникливі ліричні мелодії.

При цьому в постановці В. Писарева очевидні орієнтири на особливості ліричного обдарування його постійної партнерки Інни Дорофеєвої (нинішній художній керівник Харківської балетної трупи), з якою вони й були головними виконавцями прем’єри 1997 р. Мабуть, найбільше за інших відповідає образу ніжної і відданої Сольвейг Олена Шевцова, яка прикрасила харківську прем’єру. Та інші її колеги по трупі: Світлана Калашникова й Антоніна Радієвська можуть пишатися, що вони учениці Світлани Коливанової, яка багато років впливає на долю харківського балету як безпосередньо, так і через учнів.

У ролі Пера Гюнта виступили двоє провідних танцівників — Денис Панченко, звиклий до рамок романтичного балетного героя, і безпосередній, більше схожий на сільського хлопця Андрій Козарезов. З його ігровим характером вдало контрастує ліричний образ Сольвейг у молодої, багатообіцяючої балерини Христини Кадашевич. До речі, від вистави до вистави міцніє різносторонній талант Олексія Князькова (Доврський король), у багатьох останніх прем’єрах артист по-справжньому незамінний. Те ж саме можна сказати про обдарованих і технічних артисток — Ларису Грицай, а також Світлану Ісакову, яка в чергу з досвідченою Тетяною Семеновою створює образ підступної спокусниці Анітри.

Нещодавно на сцені Харківського театру опери і балету стався «прорив» у мистецтві сценографії — художники, які досі обходились писаними декораціями, знайшли собі соратників в особі мультимедійних дизайнерів. І вистави, особливо балетні («Маленький принц», «Снігова королева», а тепер і «Пер Гюнт»), у цій співпраці стали набагато яскравішими, динамічнішими і сучаснішими.

Видовищність — сильний бік нової вистави. Але навряд чи вона затьмарює смисл духовного пошуку, відображений у перипетіях долі Пер Гюнта. Автори, не повторюючи пройденого, нащупують сучасний нерв історії «блудного сина», вони близькі до серйозних духовних відкриттів в осмисленні справжніх людських цінностей. І, напевно, мають рацію, стверджуючи, що «в образі Пера — кожен із нас, а місце дії — весь Всесвіт»!