Повість про справжнього актора

«Звісно, я щасливий — можливо, як ніколи в житті, — зізнається знаменитий актор. — Це мій 95-й фільм. Мені здається, що ніколи раніше я не переживав стану, близького до ейфорії. Щойно вмикалася камера, до мене наче поверталася молодість. Або майже поверталася. За тиждень до зйомок поповзли чутки, що Бельмондо, мовляв, у комі. Це лише додало мені сил. І я хотів довести всім, хто мене поховав, що я, як і раніше, живий», пишуть izvestia.ru. Бельмондо здійснив майже неможливе — повернувся на екран після тяжкого інсульту, який пережив влітку 2001 року. Щойно він закінчив зніматися в головній ролі у фільмі режисера Франсіса Юстера «Людина і її собака». Це рiмейк легендарної стрічки «Умберто Д», яку італійський кінокласик Вітторіо Де Сіка зняв більш як півстоліття тому. Стрічка розповідає історію старого вчителя Шарля, який коротає своє життя в компанії дворняжки. Пенсії не вистачає, й Шарль здає кімнату в своїй квартирі молодій вагітній жінці. Вчитель закохується в неї...

Франсісу Юстеру довелося вести нелегку боротьбу за те, щоб саме Бельмондо зіграв головну роль. Недруги твердили, що актор не витримає напружених зйомок, що жодна страхова фірма не піде на такий ризик і т.д. Урешті, режисера навіть звинуватили в тому, що він запросив Бельмондо виключно в спекулятивних цілях, сподіваючись добре заробити на його імені.

«Під час зйомок я повністю довіряв Франсiсу, — підкреслює Бельмондо. — Не відчував ні найменшого страху. Часом, навпаки, почувався дуже розкуто. У мене дуже великий досвід і я знаю, що фільм вийшов, хоча його ще треба змонтувати, й стрічки я поки не бачив».

«Уже відомо, що фільм «Людина і її собака» вийде на екрани 14 січня 2009 року. «Людина мусить боротися й не має права опускати руки, — розповідає на сторінках журналу «Парі-матч» Бельмондо. — Я міг би відгородитися від усіх, оселитися в своєму будинку на півдні Франції й нічого не робити. Але в мене інший характер... Ніколи не забуду, як після інсульту я прийшов до тями в лікарні й чув, що казали про мене лікарі. Вони не знали, що до мене повернулася свідомість. У той момент я вирішив, що настає кінець. Коли я намагався щось сказати, то замість слів виходили нечленороздільні звуки. Пішли роки на те, щоб я знову міг говорити. Мені довелося вчитися заново вимовляти кожну літеру. І хіба міг я сподіватися на те, що настане день, коли я знову почую слово: «Мотор»?»

Сьогодні Бельмондо ходить не без зусиль, спираючись на ціпок, але не звертає на це уваги. У перервах між зйомками, що тривали два з половиною місяці в студії Брі-сюр-Марн під Парижем, він багато гуляв, відпочивав, працював з гантелями, дивився фільми. До нього приїжджали його діти й онуки, друзі, актори. Не з’явився лише Ален Делон. «Я знаю, що він мене любить, — зітхає Жан-Поль. — Ми один одного знаємо з 20-річного віку. Але Ален не прийшов. Це в його характері».