Про бажання і наслідки мрій

Київський муніципальний театр ляльок на лівому березі Дніпра представив виставу для сімейного перегляду. Вперше митці столиці звернулися до твору «Королівська донька плаче за Місяцем» відомої англійської письменниці Еленор Фарджон, лауреатки премії Ганса Хрістіана Андерсена (цю нагороду називають дитячою «Нобелівською премією», або «Оскаром у дитячій літературі»).

Вистава «Принцеса на даху», поставлена відомим режисером Михайлом Урицьким (художник — Наталія Ягупова, переклад та інсценізація Ольги Байбак), буде цікава не лише дітям, а й дорослим, бо в ній порушено питання про... бажання і наслідки мрій.

Цю казку можна назвати бенефісом двох майстринь-лялькарок, які цьогоріч відзначають ювілеї. Актриси Вікторія ЗАВГОРОДНЯ та Оксана ГОРБАТЕНКО грають двадцять ролей (!), миттєво перетворюючись на дуже різних персонажів: Няньку та Куховарку, Кажана і Метелика, Принцесу та Короля, Генерала і Детектива, Ніч і День, Волоцюгу і Барабанщика, Немовля і Мати, моряків, солдатів, Місяць та інших героїв...

— Складність полягала в тому, що для кожного з героїв нам потрібно було знайти свою фарбу, щоб надати характеру більшої виразності, — розповіла «Дню» Вікторія Завгородня. — Ми з Оксаною граємо не лише жіночі, а й чоловічі ролі, комах, птахів, ніч, день, а тому шукали різну палітру не лише в рухах, а й у голосі. Процес народження цієї вистави був дуже цікавим. Нині пройшли перші покази, і ми ще продовжуємо свої творчі пошуки, варіанти розкриття образів.

— Так, я погоджуюся з Вікторією, бо наша постановка тільки набирає обертів, — каже Оксана Горбатенко. — Є хороша основа, а далі вже від нас залежить, наскільки різнобарвною вийде казка. Головне, що цей твір надає нам можливість фантазувати на сцені. Режисер використовує різні стилі, і, судячи з реакції публіки, наше дійство подобається.

— У цій виставі ми використовуємо різну техніку. Кожна лялька цікава, бо ти вдихаєш у неї життя, — продовжує В. Завгородня. — Ми вперше працювали з пласкими ляльками, і складність полягала в тому, що їх не можна повертати боком. Ми не ховалися за ширму, а залучали всю сцену, використовуючи й об’ємні ляльки. Шукали для кожного персонажа свою пластику і тембр голосу...

Мій дебют на сцені відбувся у виставі «Морозко» в постановці Сергія Івановича Єфремова (засновника Київського муніципального академічного театру ляльок, відомого педагога, актора і режисера. — Т.П.). Тоді я зіграла невеличку роль Лисички, а потім доросла й до головної героїні. Ту казку й досі пам’ятаю. Та постановка дуже подобалась глядачам.

— А моєю першою виставою була казка «Мама-курка», — згадує О. Горбатенко. — Знаєте, перший вихід на професійну сцену — це незабутня мить! Ми з Вікторією прийшли в театр одночасно і за ці роки зіграли більш ніж п’ятдесяти різних постановок.

Майстрині вміють захопити публіку, хоча грати для дітей непросто, але вони знають секрет, як тримати увагу глядачів. За словами актрис, саме ляльковий театр стає першим, куди приводять дітлахів, і якщо вистава сподобається, то діти проситимуть батьків, аби їх привели туди ще раз.

— Діти — дуже чесний глядач, який може сидіти тихо, якщо не буде нудно, — вважає О. Горбатенко. — Тому у лялькарів важлива місія не тільки привернути увагу до дійства на сцені, а й «причарувати» публіку до театрального мистецтва. Наші актори інколи виступають і психологами, а кожна вистава — це своєрідний іспит на майстерність. Хоча публіка в залі буває різною, і від акторів залежить, щоб дитина полюбила театр.

МИХАЙЛО УРИЦЬКИЙ

— Ми шукали матеріал для бенефісу двох провідних акторок, які вже три десятиліття працюють у нашому театрі, — каже режисер Михайло УРИЦЬКИЙ, який теж ювіляр (днями він відзначив 10-річчя роботи в Київському муніципальному академічному театрі ляльок. — Т.П.). — Вікторія Завгородня та Оксана Горбатенко у творчому активі мають чимало хороших ролей, але я хотів би знайти такій твір, щоб у ньому максимально розкрити талант мисткинь. В основі вистави «Принцеса на даху» лежить казка «Королівська донька плаче за Місяцем» відомої письменниці Еленор Фарджон. Це типова англійська казка, але сповнена глибокого змісту: діти мають бути теж відповідальними за свої дії і за свої мрії. Взагалі, в цьому творі простежується ідіома: «плакати за Місяцем» — як бажання чогось нездійсненного. В оригіналі казка має назву «The Royal Daughter Cries After a Moon» («Королівська донька плаче за Місяцем»). Тому у виставі показано, який безлад може початися в країні, якщо всі чиновники будуть виконувати примхи дітей можновладців, тобто мажорів, як ми кажемо сьогодні...

Із самого початку було задумано, щоб акторський дует працював у різних лялькових техніках. Я запропонував виставу зробити в естетиці коміксу, і тому частина героїв (пласких ляльок) рухається вперед-назад, вгору-вниз. Ця казка дала можливість максимально розкрити величезний талант наших майстринь як самобутніх актрис і лялькарок, які працюють у різних сценічних техніках.

Традиційно діти приходять до нашого театру з батьками, дідусями, бабусями, вчителями, і я сподіваюся, що вистава справить враження на малечу і, я думаю, на дорослих — теж. Майбутні театрали — це трирічні глядачі, але своє головне завдання я бачу в тому, щоб похід до театру гуртував родини. Я маю мрію — зробити бебі-виставу для карапузів до року, які тільки починають відкривати світ навколо себе...