Про час, гідний симфоній

Два роки тому на Майдані розпочались події, які змінили хід новітньої історії, розбудили кращі людські якості, дали життя безлічі витворів мистецтва найрізноманітніших жанрів.

В інтерв’ю «Дню» (№187 за 16.10.2015 р.)  Рада Остапівна Лисенко, онука великого українського класика,  сказала, що нині настав «час, гідний симфоній». Київський композитор Олександр Родін створив один із найбільш вражаючих щодо драматизму і сили дії музичних творів — духовний гімн-реквієм Stabat Mater. Прем’єра у виконанні Ансамблю класичної музики ім. Б. Лятошинського  (художній керівник — Валентина Іконник-Захарченко) відбулася в рамках «Київ Мюзік Фесту» в залі, що якнайкраще відповідає такій музиці — у Миколаївському костелі (Будинку органної музики). Складну партитуру прочитав диригент і хормейстер Богдан Пліш, передавши оркестру все її емоційне багатство і тонкі нюанси. Вечір не випадково назвали «Класика і сучасність», адже в першому відділенні виконували один із найвідоміших і давніх варіантів Stabat Mater композитора початку ХVIII століття Дж. Б. Перголезі. Канонічний текст, що дійшов до нас із глибини Середньовіччя, надихав багатьох композиторів: серед них  Вівальді,  Гайдн, Верді, Шуберт, Пуленк, Шимановський, Пярт і ось тепер Родін — усього відомо близько 200 композицій! «Стояла Мать скорбящая... Как горевала и печалилась, и трепетала, видя Рожденного ею, Пребывающего в страшных муках»...

Майже три століття розділяють Перголезі і Родіна. Сучасність диктує свою стилістику, ритми, гармонії. Stabat Mater Олександра Родіна для солістів і струнних в 11 номерах — проникливо сучасний твір, який із перших же акордів захоплює поєднанням чистої гармонії і дисонансу, ліричних і безвихідно-драматичних моментів, мелодизму і майже какофонії, плачу і гніву. У цьому є якесь шаманство: композитор знаходить такі гармонії, які парадоксальним чином змушують камерний оркестр звучати, як симфонічний! Роль відсутніх ударних виконують ритмічні піццикато або стаккато струнних, неймовірним чином глибоке вібрато відсутнього органа досягається поєднанням виконання соло скрипки (Тетяна Андрієвська) з рідкісним, п’ятиструнним контрабасом, здатним відтворювати незвичайно низький і густий звук. Коли ж в оркестрову канву вплітаються вокальні голоси, забуваєш, що треба дихати... Рокіт піано мецо-сопранових низів Марії Березовської звучав як відчайдушний протест проти біблейської заповіді «не ремствувати». Сопрано Алли Родіної змагалося зі скрипкою, і, як світло невблаганно повстає проти пітьми, так гострий звук, піднімаючись, прориває межі можливого. Адже лише виплакавши всі сльози, можна погодитися або хоча б змиритися з місією, що випала на долю Матері. Стрункі, обнадійливі на мить тутті оркестру з фатальною неминучістю розсипаються на дисонуючі арпеджіо. Апофеоз із канонічним для всіх мес Amen звучить як недомовленість надії, як затихаючий плач, як відпущення.

Олександр Родін: Чи змінились відчуття матері, яка втратила сина, з часів Христа і Діви Марії? Із цього питання й народилася музика

Після прем’єри  на запитання, чи є твір присвяченням подіям, які пов’язані з Майданом і послідували після нього, Олександр Родін відповів:

— Безумовно, це був прямий відгук на те, що відбувається довкола нас, із нами, але в результаті глибоких переживань мені побачився глобальний зв’язок давнього з нинішнім. Найдраматичніші моменти історії, на мій погляд, малюють незмінні у всі часи чіткі контури апокаліпсису: кров і вогонь, страх і мужність, ненависть і любов, біль і незломлений дух, смерть синів і скорбота матерів. Чи змінились відчуття матері, яка втратила сина, з часів Христа і Діви Марії? Із цього питання й народилася музика. Але тільки істинна згода виконавців і твору наповнює музику життям. Грати музику без віри в неї безглуздо — публіка не прийме.

Мені надзвичайно пощастило: в інтерпретації Богдана Пліша і під його чуйною рукою весь ансамбль — оркестр і солісти — доніс до слухачів ще більше відчуттів, що переповнювали мене, адже кожен із них вклав у виконання частину своєї душі.