Про кохання, пристрасть, злодійство і розкаяння, що запізнилося

Втілити на сцені історію про царя-недолюдка, написану відомим поетом Олександром Вратарьовим і популярним композитором Ігорем Покладом у жанрі рок-опери, давно намагалося багато театрів, але так і не здійснили. Свого часу досить активний інтерес до «Ірода» виявили Микола Караченцов, Юрій Багатиков, Валерій Леонтьєв, Тамара Гвердцителі та ін.

Ігор Поклад зізнався, що мріяв написати музику на цю тему ще зі студентських років, але часи тоді були не ті: напевно, у цензорів радянської епохи могла виникнути асоціація головного героя з «батьком народів» — Йосифом Сталіним — ось і довелося ідею відкласти... Взявши за документальну основу Біблію і художні твори про Ірода, автори рок-опери вирішили показати, на що здатне всепоглинаюче кохання. Це трагічна історія кохання, в якій жорстокий цар Ірод представлений з нетрадиційної точки зору. Він полюбив, і це почуття працює над його душею, змінює його... До речі, свого часу рок-опера «Ірод і Маріамна» планувалася як українсько-російський проект, у якому на головні ролі запрошували зірок естради, — Григорія Лепса і Тамару Гвердцителі. В іншому варіанті, більш класичному, образ Ірода збирався виконати знаменитий український бас Анатолій Кочерга. Час минав, і вперше втілити літературно-музичну основу на сцені випало Кримському академічному українському музичному театру. Наважився на це режисер Володимир Косов, який отримав нещодавно премію АРК за виставу «Юнона і Авось» (він прославився як засновник і художній керівник Сімферопольського молодіжного театру «На Москольці» — Л.О.).

Найскладніша роль вистави — Ірод. Автори задумали його як особу харизматичну, що поєднує граничну безжалісність, здатність змести все, що загрожує його безмежній владі, але при цьому здатну на сильне почуття — кохання. Хоча те, що глядачі побачили на сцені, було справжньою пристрастю. Майстерно передана народним артистом України Валерієм Карповим, який повністю перевтілився в Ірода, як колись у роль Квазімодо, яку прекрасно зіграв у рок-опері «Собор Паризької Богоматері». Любов народжує добро і ніжність. Вона може повністю змінити людину. Але аж ніяк не пристрасть — почуття, яке пригнічує і руйнує, що дуже влучно передає актор, «прочитавши» по-своєму образ.

Поруч з улюбленцем кримської публіки гармонійно виглядала і молода актриса Марія Гіман-Лєсовцова, у ролі прекрасної Маріамни, сповненої доброти і співчуття до оточуючих, але не здатної протистояти лиходієві, що так і не зумів підкорити її серце. Загублене серце царя-тирана жінка, яку він обрав для своїх розрад, не врятувала. Не врятувалася й сама, загинувши разом з ненародженою дитиною від рук царського прислужника Зосими Рваного Пса, гротескно, а в деяких сценах навіть недоречно комічно змальованого Валерієм Лук’яновим.

Витончена простота була в грі Антонова-Глібова (Лука) і Тамари Медведєвої (Рахіль, мати Маріамни). Ролі невеликі, але виразні, акцентні.

— Будь-які труднощі можна здолати, знайти підтримку, якщо дуже подобається те, за що берешся, — вважає директор театру Володимир ЗАГУРСЬКИЙ. — А нашому колективу рок-опера так сподобалася, що кинулися в бій. Працювали з величезним інтересом і натхненням. У постановці брали участь 45 чоловік: від акторів до освітлювачів, декораторів, гримерів і костюмерів. Такої коштовної вистави в нашому театрі (постановка обійшлася більш як у 200 тисяч гривень) ще не було.

— Найскладнішим було не вийти за етичні, духовні та естетичні рамки, — зауважив режисер Володимир КОСОВ.

— Образ Ірода неоднозначний і суперечливий. Наша вистава — про кохання і про те, до чого призводить вседозволеність необмеженої влади!

Варто зазначити, що постановник зумів освоїти весь сценічний простір. Він по-справжньому театральний. Якісь смислові рішення відкидаєш, не обурюючись. Але є момент, який викликає подив і різке неприйняття: сцена, в якій матері жбурляють до ніг вбивці своїх дітей, змальованих у вигляді плюшевих іграшок.

Артисти демонструють гарний вокал, а глядачі уважно стежать за драматичним сюжетом. Хоча Ірод так і залишився символом убивчої жорстокості. І Стіна Плачу, на яку перетворився храм, що зводиться лиходієм у спробі примиритися з Богом, є свідченням і нагадуванням: влада не принесе безсмертя душі, багровій від безневинної крові...

Слід звернути увагу на цікаву хореографію Алли Рубіної. Бездоганний почерк майстра багато в чому зумовив успіх рок-опери. Балетна трупа театру створює стильну пантоміму, що легко «читається», створює особливий ефект, запам’ятовується, вона цілісно передає задум авторів і режисера. Художник Геннадій Легута придумав декорації-трансформери, що створюють виразний простір для наповнених символами мізансцен.

До речі, на прем’єру до Сімферополя приїжджав автор — композитор Ігор Поклад. Маестро залишився задоволений виставою, він зізнався, що не очікував настільки оригінального підходу до рок-опери і такого теплого прийому глядачів. Виступаючи перед кримськими театралами, він сказав: «З юності мріяв написати два мюзикли — на текст Олексія Толстого «Аеліта» і про царя Ірода — персонажа неординарного, наділеного необмеженою владою, такого, що став синонімом зла, над яким отримала перемогу занапащена ним шістнадцятилітня дівчина. Втрата об’єкту кохання відняла у царя сенс життя, він збожеволів і помер. Це сильний сюжет. На всі часи!

У рок-опері «Ірод» є все: кохання, пристрасть, ненависть, зведення Храму, страх втратити трон, страшне злодійство, розкаяння, що запізнилося...