Присвята українському народу

Проект Ґідона Кремера «Присвята українському народу», здійснений спільно з маестро Романом Кофманом, пройшов у Національній філармонії за підтримки Посольства Латвії в Україні (на честь 96-ї річниці проголошення Латвійської Республіки) — і зібрав аншлаг. А напередодні концерту в Колонному залі також був «вранішній» аншлаг: всі, кому не дісталися квитки, змогли бути присутніми на  відкритій репетиції й послухати програму.

У першому відділенні Київський камерний оркестр під орудою Романа Кофмана виконав фрагменти з «Мистецтва фуги» Баха. Якоїсь миті під час виконання інші види мистецтва шанобливо відступали перед цією музикою, тому що в ній сказано все! І дивно було б уявити, що це могло бути не зігране й не почуте нами, — як, наприклад, рух часу в Каноні № 2 у виконанні дуету Олексія Колесника (скрипка) та Артема Полуденного (віолончель). В середині циклу дивовижно прозвучала Фуга для органу, яку виконала Валерія Балаховська, нагадавши про улюблений інструмент Лейпцигського кантора. А граючи на честь Баха Арію з його сюїти № 3, музиканти й диригент дбайливо і з любов’ю піднесли кожен звук, дістаючи його з вічності...

Друге відділення відкрила Тема з варіаціями для скрипки та віолончелі з оркестром угорсько-американського композитора Міклоша Рожа (1907-1995 рр.), автора музики до більш ніж ста голлівудських фільмів, лауреата трьох премій «Оскар». Виконували соло скрипаль Ґідон Кремер та віолончелістка Гіедре Дірванаускайте — вони, як чарівник і поет, своєю грою розповідали про душу. Вступила віолончель, і з першого звуку «людський» голос інструменту визначив сенс діалогу: перефразовуючи Сент-Екзюпері, розкіш музичного спілкування панувала на сцені, й оркестранти Київського камерного бездоганно вибудовували експресивну картину, що виблискує звуками.

На сцені хор «Щедрик», Ґідон Кремер, Гіедре Дірванаускайте, Київський камерний оркестр, за диригентським пультом — Роман Кофман, а в залі — Гія Канчелі. Чи можливе таке диво? Можливе, коли відбувається прем’єра твору «Янголи печалі» для скрипки, віолончелі, дитячого хору та струнних.

І виявилось, що це музика про сьогоднішню Україну: про те, як гуркіт гармат обриває мамину колисанку, якою безпорадною буває людина перед жорстокістю війни — і наскільки дорогоцінні в нашому житті милосердя й доброта.... Не лише звуки музики створює Канчелі — він уміє творити тишу. Ніжне соло юної Христини Свищ перетворило мелодію на молитву. У фіналі ширяли й танули голоси дітей, срібно дзвеніло піцикато скрипки й віолончелі солістів — не залишала надія на Мир і Рай. І якщо музика здатна змінити життя, то це була вона (на репетиції Гія Олександрович говорив хористам: «Коли я попросив вас співати тихо, не чекав, що прийду в такий захват. Ви ідеально співаєте!»).

Не вщухали овації, люди дарували квіти музикантам і композиторові, який, вийшовши на сцену, звернувся до публіки: «Хор «Щедрик» — фантастичні діти. Я ніколи не бачив янгелів, навіть уві сні. Але сьогодні почув — вперше в житті. Ще я відчув, що в мене три батьківщини: Грузія, Латвія та Україна. Коли мене представляли студентам під час зустрічі в Національній музичній академії України, сказали, що я народний артист СРСР — це правда, народний артист Грузії — теж правда, і що я — народний артист Росії — а це вже неправда! Однак вперше я пошкодував, що не є народним артистом Росії, — я б зараз від цього звання відмовився»! Філармонічний зал відгукнувся на цю розповідь оплесками, й Гія Олександрович запропонував послухати його маленьку п’єсу під назвою «Reg-Gidon-Time», — «щоб смуток пішов, і залишилося трохи радості». Легко сплітаючи гумор із віртуозністю, виконали Ґідон Кремер та Гіедре Дірванаускайте написану спеціально для них мініатюру.

«ГИНУТЬ БЕЗНЕВИННІ ЛЮДИ, БАНДИТИЗМ ЗВОДИТЬСЯ В ЗАКОН — ВСЕ ЦЕ ВИКЛИКАЄ У МЕНЕ СПРОТИВ»

«День» попросив гостей Києва поділитися своїми роздумами у зв’язку із проектом «Присвята українському народу».

Ґідон КРЕМЕР — один з найвідоміших скрипалів світу, серед престижних міжнародних нагород якого — Una Vita Nella Musica, яку вважають аналогом Нобелівської премії в музиці

— Ґідоне Маркусовичу, Ви неодноразово виступали в Києві, але вперше Ваш концерт відбувається, коли в Україні йде, по суті, неоголошена війна. З якими думками виходите на сцену Колонного залу?

— З юнацьких років я хотів, щоб справа, якою я займаюся, поширювала у світі добро. Моя справа — музика, і сьогодні, у важкий для вашої країни час, мені ще більше хочеться служити позитивним цінностям й підтримати кожного, хто зараз переживає цю трагедію. Я всією душею з вами!

Жити у «вежі зі слонової кістки» — таке ставлення до того, що відбувається зараз, мені чуже. Весь жах того, що відбувається, нікого не повинен залишати байдужим. Трагедії, що відбуваються довкола, не перетворюють мене ні на солдата, ні на політика, однак змушують замислитися про цінності й, передусім, про цінність людського життя. Те, що ця вища цінність, дарована кожному з нас, зневажається, мені здається страшним, несправедливим, обурливим. І ті, хто несе за це відповідальність, не повинні були б спати спокійно, незважаючи на жодні гасла, заклики, виправдання, пояснення. Гинуть безневинні люди, бандитизм зводиться в закон, агресори не вживають поняття «терор», а говорять про якісь інші, уявні цінності, — все це викликає у мне спротив. Тому я бачу своє завдання в тому, щоб, слугуючи авторам — творцям музики, вносити позитивну ноту, надію і співчуття в серця людей, які нас слухатимуть.

— Прем’єра твору Гії Канчелі «Янголи печалі» відбулася рік тому в Берліні на організованому Вами концерті «To Russia with Love» за участю хору «Щедрик», оркестру «Кремерата Балтика», Даніеля Баренбойма, Марти Аргеріх, інших відомих музикантів, котрий відбувся на знак солідарності з жертвами насильства й порушення прав людини в Росії.

— Я звертався до тих цінностей російської культури й до дорогих для мене авторів — композиторів, артистів, письменників, які для мене втілюють істинну Росію. Це справжнє коріння російської культури, а не тієї безкультурності, яка сьогодні рухає нашими буднями. Твір Гії Канчелі присвячено безневинним жертвам. В той час, коли відбулася прем’єра, такою безневинною жертвою стала та людина, якій присвячено цей твір, — Михайло Ходорковський, не за визначенням суду, а за визначенням совісті. Нині, як доказ того, що музика сильніша за присвяту, сильніша за слово, цей сумний твір — реквієм за всіма безневинним жертвами, яких тут, у Києві на  Майдані, було настільки багато, що неможливо без хвилювання ходити вулицями, близькими до філармонії, до консерваторії — таке відчуття, що нас оточують янголи печалі. І тиха музика лунає, немов якась розмова про те, чому не здійснилися їхні життя. Музика про тих, хто жертвував собою в ім’я чогось вищого, хто протиставляв себе бандитам, які вбивають не лише життя, — вбивають думку, вбивають свободу й справедливість. Тому кожна нота цієї партитури нам співзвучна.

Я щасливий, що зустрічаюся на сцені з такими своїми однодумцями як близький мені друг Роман Кофман, з яким співробітничаю десятиліттями, видатний композитор Гія Канчелі, твори якого якнайбільше підходять до цієї ситуації, і зі своєю колегою за оркестром «Кремерата Балтика» та супутницею життя Гіедре Дірванаускайте. І те, що я знаходжуся в колі цих людей, допомагає мені сказати — не одному, а разом — ті слова, заради яких ми приїхали до Києва. З хором «Щедрик» у нас давно склалися гармонійні стосунки, хор неодноразово приїжджав на мій фестиваль у Локенхаузі, який я очолював впродовж 30 років. «Щедрик» було запрошено на перше виконання твору Гії, і, природно, саме з «Щедриком»  ми виконуємо  «Янголи печалі» в Києві.

Відзначимо, що, незважаючи на щільний графік, Ґідон Кремер та Гіедре Дірванаускайте відвідали Київський літературно-меморіальний музей Михайла Булгакова. Після екскурсії, проведеної провідним науковим співробітником Світланою Бурмистренко, маестро написав на афіші музею для почесних гостей: «Який дивовижний будинок! Який дивовижний світ! Дякую, що розділили його з нами! Ґідон Кремер».

«ПУТІНСЬКІЙ АГРЕСІЇ ПРОТИСТОЇТЬ УВЕСЬ ЦИВІЛІЗОВАНИЙ СВІТ, АЛЕ ШЛЯХ БУДЕ НАДЗВИЧАЙНО ВАЖКИЙ І ДОВГИЙ»

Про одного з найвидатніших композиторів сучасності Гію КАНЧЕЛІ його друг, диригент  Роман Кофман написав у своїй новій книзі «Хвала працедавцям», яка вийде у видавництві «Лаурус» 2015 року: «... Коли я взнав Гію ближче і зрозумів, що мислить він парадоксами, а висловлюється афоризмами, кожен із яких варто викарбувати в камені, а головне — під час роботи над його великими творами, — мені стало ясно, що категорію руху він мислить не завжди стандартно, як безперервний розвиток дрібних частинок матеріалу. В опусах Канчелі виникають і зіштовхуються величезні пласти різнопланової, часто протилежної матерії, кожен з яких містить, здавалося б, вичерпний набір самодостатності, але чергування цих гігантських брил створює особливий, незвичайний і захопливий тип руху. Так буває в небі: висить непорушно величезна громада важких хмар і не проявляє жодних ознак руху; глянеш угору за півгодини — вони вже на іншому кінці небокраю. Такий Канчелі. Його музика гіпнотизує і публіку, і виконавців».

РОМАНА КОФМАНА І ГІЮ КАНЧЕЛІ (НА ФОТО — ПРАВОРУЧ) ПОВ’ЯЗУЄ ПІВВІКОВА ДРУЖБА

— Гіє Олександрович, прем’єра Вашого твору відбувається під час драматичних подій у нашій країні. Як ви їх прокоментуєте?

— Я увесь цей час дуже переживаю і в думках перебуваю з вами. Доля України нагадує мені долю Грузії, здійснюється та ж російська програма — «Розділяй і володарюй!». Коли в Грузії треба було вигнати з Абхазії двісті з гаком тисяч грузинів, знайшлися люди, які сприяли цьому. За допомогою таких людей, які побиваються за втратою Радянського Союзу, цей план успішно реалізується. І ось наша земля зі стародавніми грузинськими церквами XIV-XVI століть сьогодні стає таким самим сателітом Росії, на який Кремль хоче перетворити Донецьку та Луганську області.

Є відомий вислів маркіза де Кюстіна: «Уклінний раб марить про світове панування». Ця фраза висловлює моє ставлення до того, що зараз відбувається. Путінській агресії протистоїть увесь цивілізований світ, але шлях буде надзвичайно важкий і довгий. І ця найбільша трагедія, яка відбувається у вашій країні, мені здається, в майбутньому принесе позитивні плоди, як не парадоксально це звучить. Дії «уклінного раба» допоможуть Україні віднайти єдність і стати європейською державою.

Нещодавно на Міжнародному фестивалі «Контрасти» у Львові відбувся мій авторський концерт, який я присвятив людям, що загинули за незалежність України: попросив ведучу оголосити про це зі сцени. Виконання «Янголів печалі» в Києві присвячене трагічним подіям в Україні — зі співчуттям й величезним жалем про тих, хто пішов із життя в цій війні. І, між іншим, зі співчуттям до тих, хто засліплений брехливою російською пропагандою, тому що їх можна пожаліти, мені здається — це люди, які заблукали. 13 листопада помер Каха Бендукідзе, з яким ми зустрічалися всього двічі. Проте я завжди відчував, що це була дуже світла людина з яскраво вираженою індивідуальністю, і мені б хотілося присвятити виконання в Києві також і його пам’яті.

— Ви писали «Янголів печалі» спеціально для хору «Щедрик»?

— Так, нас пов’язує півстолітня дружба з Романом Кофманом і з його дружиною Іриною Сабліною, яка керувала цим хором, а зараз керує їхня дочка Маріанна Сабліна. Я знав, для кого пишу, знав, що перше виконання в Берліні буде з «Кремератою Балтика», що це буде втілення ідеї, яка прийшла до неповторного скрипаля Ґідона Кремера. І коли в Берліні я був присутній на прем’єрі, був уражений красою звучання. З якою героїчною самовіддачею ці маленькі діти співали мою дуже сумну музику! Думаю, що саме зараз, у Києві виконання наповнене особливим сенсом...

— 2009 року в Києві відбулася прем’єра Вашого твору «Заколисування Сонця» — хор «Щедрик» виконав колисанку, в якій слово «Сонце» проспівали на 27 мовах! А на яких мовах звучать «Янголи печалі»?

— Хор співає тексти шумерською, англійською, грузинською мовами. І «Колисанку» українською мовою, яку написав на моє прохання Роман Кофман.

— Коли ми знову побачимо Вас у Києві?

— Навесні наступного року (6 травня) відбудеться мій авторський концерт у Національній філармонії, яку я дуже люблю. У виконанні хору «Київ» та Київського квартету саксофоністів прозвучить твори «Амао Омі» — «Війна безглузда» — це назва вірша Важі Пшавели, геніального грузинського поета. А Київський камерний оркестр виконає «Нічні молитви» для саксофона-сопрано та струнного оркестру, й диригувати буде, мені на втіху, Роман Кофман.